Розділ 3

— Заблукала? Як тут можна заблукати, мій будинок звідси не так далеко, — Макар здивовано її розглядав, і вона зовсім знітилася.

— Невже? То добре, ти мені просто скажи, куди йти...

Він обірвав її, взявши за руку, і знову зазирнув в обличчя.

— Чого заплакана така, справді заблукала?

Ева кивнула і закусила губу, щоб знову не розревтися, на цей раз від сорому. Вона справді заплуталась в трьох соснах? Або, скоріше, осиках? Якщо Макар зараз почне з неї кепкувати, вона цього точно не переживе, але той сміятися не збирався. Оглянув її з ніг до голови, продовжуючи тримати за руку.

— Давно блукаєш?

Ева кивнула, він вказав кудись собі за спину.

— Селище там. За чагарником річка. Тут півгодини йти максимум, ти по колу, мабуть, кружляла.

— А чому зв'язку немає? — вона придушила схлип і показала на телефон.

— Тому що антена дохла, і телефон дрова. Тобі що, Безсонови не могли нормальний телефон купити?

— Це мама подарувала, — сказала Ева, і Макар замовк. Вона акуратно вивільнила руку. — Я піду. Скажеш, як мені дійти до селища?

— А якщо знову заблукаєш? — він узяв її за плече і розвернув у бік річки. — Ні, ходімо зі мною, я пірну кілька раз, а ти почекаєш. Назад разом підемо. Не хочеш освіжитися?

— Я? Так я ж без купальника!

— Уявляєш, я теж! — він засміявся і підштовхнув її вперед, вона тільки встигала переставляти ноги.

У вухах гулко ухало, серце билося так часто і голосно, що Ева побоювалася, щоб не почув Макар. Всередині грав справжній оркестр. Він! Іде! З нею! Він покликав її з собою, дивився на неї, тримав за руку, це ж чокнутись можна! Тепер він йшов попереду, розводячи руками гілки, а вона поспішала слідом і милувалася широкою спиною та міцною засмаглою потилицею. Як би втриматися і не запищати від радості?

Чагарник раптом закінчився, і вони вийшли на крутий берег, який різко обривався, нависаючи над неширокою річкою.

— Тут глибоко? — запитала Ева, мліючи вже від того, що може ось так просто поставити йому питання, нехай навіть саме звичайне.

— Спробуй, дізнаєшся, — посміхнувся Макар, — чи ти плавати не вмієш?

— Вмію.

— Тож ходімо.

Вона обхопила себе руками, з побоюванням дивлячись на Макара, той знову посміхнувся і збіг вниз по протоптаному спуску. Ева почекала і теж спустилася до річки. Вузька смужка біля води була викладена дошками, Макар почав роздягатись, а вона несміливо примостилася з краю, підібравши ноги.

— Я тут рідко буваю, думав, басейн у дворі побудувати, але поки він не особливо потрібен. Тому на річку ходжу, тут вода чиста, — сказав Макар, складаючи джинси, а потім додав: — Мені від матері будинок дістався.

Його мати померла, коли він тільки закінчив школу, згадала Ева, напевно тому Макар не став далі кепкувати над її стареньким телефоном. І від цієї думки раптом стало тепло. А потім вона відвернулася, червоніючи — Макар роздягнувся наголо і, абсолютно не соромлячись, попрямував до води.

— Точно не підеш? — повернувся він до Еви, та, не дивлячись, мотнула головою. Макар з розбігу пірнув і зник під водою, і тільки тоді вона змогла підняти голову. Він плив красивим батерфляєм, Ева відверто милувалася відточеними рухами і щиро не розуміла, які можуть бути Руслани, та хто завгодно, коли на світі є Макар.

Він вийшов з води, і Евангеліна відразу ж надзвичайно зацікавилась жуком, що повз по травинці. Макар сів на дошки, підставляючи обличчя сонцю, а потім кинув глузливий погляд на Еву, яка старанно відверталася, взяв футболку і накинув на стегна. Прикрив очі і застиг, схожий на античну статую. Тепер вона могла вдосталь на нього намилуватися.

Ева розглядала смагляву засмаглу шкіру, — коли встиг засмагнути, літо тільки почалося, чи вже злітав на моря? — крапельки води, що всіювали рельєфне тіло, і внутрішньо завмирала, уявляючи, як збирає ці краплі губами…

— Ти що, ніколи голого чоловіка не бачила? — запитав, не відкриваючи очей, Макар.

— Бачила, звичайно, — пирхнула Ева, заливаючись фарбою. Вона безбожно брехала, де їй було побачити, особливо поблизу, особливо настільки досконалого…

— А чого тоді дивишся так?

— Сфотографувати хочу. Можна?

— Навіщо? — здивувався Макар і навіть око відкрив.

— Я нічого тобі не подарувала. До речі, з днем народження! — коли він не дивився, говорити було набагато легше, але Ева дуже намагалася, щоб було схоже на правду.

— А аудіосистема в машину?

— Це Олена від себе подарувала. А я зроблю твій фотопортрет. Не хвилюйся, у мене добре виходить, — поспішила вона запевнити Макара, але той знову відкинувся на дошки, підклавши руки під голову.

— Ну сфоткай, якщо хочеш, — він помовчав, а потім раптом запитав без переходу: — Вони давно разом?

— Н-не знаю, — від несподіванки вона почала заїкатися, — я окремо живу. Олена мені сьогодні тільки сказала.

Замовкли надовго. Ева сиділа, боячись поворухнутися і підтягнувши коліна до підборіддя, а Макар лежав із закритими очима. Може, заснув? Може й заснув, будити вона його точно не збирається, доведеться чекати поки не прокинеться, треба ж якось назад повертатись. Вона намагалася більше не дивитись на його тіло, тому що з її тілом починали відбуватися дивні речі.