Розділ 1

Три роки шість місяців тому

Ева святкувала звільнення. Вона сама не думала, що буде так радіти злиденній домівці, яку вони орендували разом з Іринкою, університетською подругою і одногрупницею. Її і квартирою назвати після безсонівських хоромів язик не повертався, зате у кожної буде окрема кімната. Це Ева наполягла, нехай дорожче, але квартиру дівчата вибрали двокімнатну.

Вона відзначила своє вісімнадцятиріччя з Іринкою кавою та десертом, а потім дівчата вирушили оглядати пропоновані варіанти квартир, які здавалися в оренду. Хоч Петро Станіславович і обіцяв допомогти, Ева вирішила обійтися без нього. Щомісяця з рідного міста їй приходила орендна платня, яку доповнював нехай копійчаний, але власний дохід від розміщення фотографій на стоках. Так що Ева відчувала себе багатійкою. І тільки коли приїхало таксі, щоб перевезти її не надто вражаючий багаж, Безсонови схаменулися.

— Вибач, дитинко, я так замотався з цими виборами, що зовсім забув про твій день народження, — покаянно бив себе в груди дядько, і навіть Безсонова дивилася майже винуватим поглядом.

— Все добре, Петру Станіславовичу, ми ж так і домовлялися, пройдуть вибори, і я з'їду, — заспокоювала його Евангеліна.

— Гаразд тобі голосити, тату, — закотила очі Олена, — ну забули, з ким не буває. Евка не в образі, а подарунки ніколи не пізно подарувати. Ми з нею в «Беладжіо» сходимо або в «Перегрин», куди ти хочеш, Ево?

— Ми можемо влаштувати барбекю в нашому заміському будинку, — проявила нечувану щедрість її мати, і Безсонов з ентузіазмом підтримав дружину.

Еві нікуди не хотілося йти, особливо з Оленою, та й не дивно, мало кому подобається відчувати себе незграбним глиняним горщиком, який вигідно відтіняє крихкість і елегантність витонченої вази. А Евангеліна біля Олени саме так себе і відчувала. Втішало лише те, що поруч з тонкокістною і ефемерною Оленою мало кому вдавалося вдавати породисту аристократію.

Але коли Олена забувалася і, за висловом подружки Ірки, «знімала корону», з нею можна було цілком терпимо поговорити. Чи варто казати, що між парою годин в компанії троюрідної сестри і зіпсованим вихідним в суспільстві всього сімейства Безсонових пальму першості беззаперечно отримала Олена!

Вони вже годину сиділи в «Беладжіо», і Ева крадькома поглядала на годинник. Ще хвилин сорок, і зі спокійною совістю можна потихеньку починати згортатися. А там поки принесуть рахунок, поки приїде таксі, і час відведений для святкової вечері закінчиться.

— Макар? — здивовано злетіли ідеальні брови на бездоганному обличчі, а у Евангеліни чомусь швидко-швидко закалатало серце.

В груди немов залили окріп, там вмить стало гаряче і тісно, щоки спалахнули, і, напевно, вуха теж забарвилися червоним. Добре, що волосся довге, якщо опустити голову, то і обличчя можна частково прикрити.

— Привіт, Оленко, — почула вона низький голос і навіть дихання затамувала, — а я повз їхав, побачив твоє авто.

— Так, ми тут з Евою відзначаємо її вісімнадцятиріччя, — Ева дивувалася, як може так змінюватися людський голос. Тільки що Олена говорила як завжди, а тепер її мова переливалася, ніби перлинки сипалися. — Знайомся, Маку, це моя сестра Евангеліна. Троюрідна — додала швидко.

— Сестра? Що ж, вітаю, вісімнадцять років це шикарно.

Ева сама не розуміла, що з нею коїться, але задушлива хвиля не відпускала. Вона обережно видихнула повітря через міцно стиснуті зуби і змусила себе підняти голову.

Такого не може бути, так не буває. Ева приголомшливо дивилась на молодого чоловіка, що стояв біля них, і не сміла ворухнутися, її ніби паралізувало. Вона нічого не бачила перед собою за винятком того, кого Олена назвала Макаром. Еву ніби намертво приклеїло до нього, поглядом звичайно, але було ще щось, що змушувало чіплятися пальцями за пальці, щосили намагаючись придушити гарячкове тремтіння. У неї ж і розглянути його достатньо не виходило, він навіть не повернувся в її бік.

Він упирався однією рукою об стіл, а іншою об спинку стільця і так дивився на Олену, що у Еви всередині все солодко стискалося. Вона навіть думати боялася, що стало б з нею, якби він на неї так подивився. Ева тоді точно б свідомість втратила. Від Макара ніби поштовхами розходилися хвилі чогось дуже чоловічого, зовсім їй невідомого. Хвилі невидимі, але такі відчутні, що залишалося лише дивуватися, чому вони не діють на Олену, принаймні, вона і виду не подає.

На офіціантку точно діють, судячи з її ідіотського виразу обличчя. Це що, і у неї такий же? Якщо так, то краще застрелитися. Але як можна стрілятися, якщо тут просто поворухнутися не виходить? Хвилі одна за одною прошивали Евангеліну і стікали вниз по хребту, а ось Олена сиділа як ні в чому не бувало, Ева навіть позаздрила їй.

— Евко, знайомся, це Макар, у нього теж скоро день народження, ювілей! — Олена знову дзюрчала, пересипаючи перлинками, і дивилася на Евангеліну, зате Макар і голови не повернув в її бік. Може, на краще, бо вона й звуку не могла вичавити.

«Макаре, це наша домашня тваринка Евочка, ми її на смітнику підібрали. Хочеш погладити? Не бійся, від бліх і паразитів оброблена…»

— Ти приїдеш, Оленко? — напевно, буде зовсім неввічливо попросити Макара замовкнути? Ніяких сил немає слухати цей пробираючий до тремтіння хриплуватий голос. А він як на зло продовжував: — ми збираємося за містом, у мене в будинку.