Глава 11. Сім хвилин

 І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ЩО ЯКЩО ВИ ЦЕ ЧИТАЄТЕ ДЕСЬ, ІНДЕ НЕ НА" БУКНЕТ" .ТО ЗНАЙТЕ ЦЕ НЕ Я, Я ЛИШЕ ОПУБЛІКОВУЮ ЛИШК НА" БУКНЕТ"

Першою зникла чашка.

Наєм сидів за столом і дивився на неї, коли раптом почув голос матері:

— Наєме, ти будеш снідати?

— Зараз.

Він узяв чашку до рук. А потім кліпнув. Чашки не було

Його пальці стискали порожнє повітря.

— Що?..

На столі лежав тільки шматок хліба.

Наєм озирнувся.

— Мамо?

— Що?

Елла стояла біля печі. У руці вона тримала ту саму чашку.

— Ти щойно…

Вона нахмурилась.

— Що?

Наєм мовчав.

— Нічого.

Він подивився на чашку. Вона була ціла. Але всередині щось холодно стиснулося. Він уже бачив це. Не чашку.

Момент.

Він уже прожив його. Через кілька хвилин Аліар зайшов до кімнати.

— Раян прокинувся.

Елла одразу напружилась.

— Що він сказав?

— Нічого.

— Це навіть гірше.

Аліар подивився на Наєма.

— Ти нормально себе почуваєш?

— Так.

— Точно?

Наєм кивнув.

Але в цей момент за вікном пролунав крик. Усі троє одночасно повернулися. На подвір'ї стояла Марена.

— Знову! — кричала вона. — Вони знову тут!

Елла вибігла першою.

Аліар — за нею.

Наєм залишився на кілька секунд. І почув шепіт.

— Не виходь.

Він завмер.

Дівчинка.

Та сама.

— Чому?

— Бо цього разу ти вже був там.

Наєм повільно підійшов до вікна. І побачив подвір'я.

Марену.

Матір.

Батька.

Раяна.

Усе було так само. Тільки…

Раян стояв не біля будинку.

Він стояв посеред двору і дивився просто на Наєма. Наче знав, що той спостерігає. Наєм вийшов надвір.

— Що сталося?

Марена плакала.

— Я пам'ятаю будинок.

— Який?

— Цей.

Вона показала на поселення.

— Але він горить.

Аліар зблід.

— Коли?

Марена подивилась на нього.

— Через сім хвилин

Запала тиша.

—Звідки ти це знаєш? — спитала Елла

— Бо я вже це бачила.

Наєм відчув, як земля під ногами ніби хитнулась.

Сім хвилин.

Він уже чув ці слова.

Раян раптом підійшов ближче.

— Усі назад у будинки.

Аліар різко повернувся.

— Чому ми маємо тобі вірити?

— Не маєте.

Раян подивився на Наєма.

— Але він має.

— Чому? — запитала Елла.

Раян мовчав.

А потім сказав:

— Бо він уже пережив це.

Наєм відчув, як у грудях забилося серце.

— Я не пам'ятаю…

— Пам'ятаєш.

— Ні!

— Просто ще не весь.

Годинник на стіні показував 19:03.

Наєм дивився на нього.

19:04.

Раптом усе навколо здригнулося. Світло згасло. Хтось закричав. Елла схопила Наєма за руку.

— До укриття!

Вони побігли.

19:05.

19:06.

19:07.

А потім…

нічого.

Наєм кліпнув. Він знову стояв біля столу. У руці була чашка. Мати стояла біля печі.

— Наєме, ти будеш снідати?

Хлопчик випустив чашку. Вона розбилася об підлогу.

Елла здригнулася.

— Наєме?!

Він важко дихав.

— Ми вже це робили.

— Що?

— Ці сім хвилин.

Аліар увійшов до кімнати.

— Що сталося?

Наєм подивився на нього.

— Тату…

Він затремтів.

— Ми повернулися.

На стіні годинник показував:

19:03. Знову.

Раян стояв у дверях. Його обличчя стало білим.

— Ні…

Елла подивилася на нього.

— Ти знаєш, що відбувається?

Раян не відповів.

— Раяне!

Він повільно підняв голову.

— Це не цикл.

— Тоді що?

— Репетиція.

Наєм завмер.

— Чого?

Раян подивився прямо на нього. І на мить у його очах промайнуло щось таке, чого Наєм ще ніколи не бачив.

Страх.

Справжній.

— Повернення системи.

19:04.

Наєм почув голос дівчинки. Але цього разу вона не шепотіла. Вона кричала.

— НЕ ДАЙ ЙОМУ ЗГАДАТИ!

Наєм різко повернув голову до Раяна.

— Кому?

Раян зблід.

— Що вона сказала?

— Вона сказала…

Наєм замовк.

Бо вперше дівчинка з'явилася не перед ним. Вона стояла поруч із Раяном. І дивилася на нього.

— Ти боїшся його, — прошепотів Наєм.

Раян не відповів.

Дівчинка усміхнулася.

— Я боюся не його.

Вона подивилася Наєму просто в очі.

— Я боюся того, ким він стане.

19:05.

Світло згасло.

І цього разу…

Раян усміхнувся. 

І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ЩО ЯКЩО ВИ ЦЕ ЧИТАЄТЕ ДЕСЬ, ІНДЕ НЕ НА" БУКНЕТ" .ТО ЗНАЙТЕ ЦЕ НЕ Я, Я ЛИШЕ ОПУБЛІКОВУЮ ЛИШК НА" БУКНЕТ"