Він пам’ятає інше

Глава 2. Він не один

Наєм йшов полем на світанку.

Трава була мокра, і босі ноги мерзли, але він не зупинявся.

Ніби хтось шепотів йому в голові:

“Туди… далі. Ще трохи…”

Він не знав, чому вийшов із дому. Просто прокинувся — і відчув.

Що там, у старому яру за поселенням, його щось чекає.

Яр був порослий бур’янами й кропивою.

Колись тут ховали техніку, яку вважали небезпечною.

Але зараз усе було мовчазне.

Майже.

Наєм зупинився. Його погляд впав на бляшану коробку, напівзасипану землею.

Вона пульсувала. Тихо. Як серце, що ще не забуло, як битися.

Усередині щось клацнуло. І тоді…Він нахилився. Торкнувся її.

— Вітаємо, спадкоємцю вузла.

Голос. Жіночий. Холодний. Чистий.

Але не механічний.

— Пам’ять активовано. Доступ відкрито.

Наєм розширив очі.

Він не розумів слів, але відчував зміст.

Цей голос… знав його.

— Хто ти? — прошепотів він.

На мить настала тиша. А тоді:

— Я — те, що залишилось. І ти — не один.

Подобається

#627 в Фантастика
#6249 в Любовні романи
#147 в Любовна фантастика

Відредаговано: 28.07.2025