РОЗДІЛ 22 (продовження)

Ранок почався з тиші, яка різала гостріше за будь-який крик.
Ні сміху в коридорах, ні звичного метушіння. Навіть камери, здавалося, знімали обережніше — ніби й вони відчували, що сьогодні щось зламається.
Вона прокинулася ще до сигналу. Серце билося рівно, але всередині було напруження, схоже на натягнуту струну.
Сьогодні буде удар, — подумала вона, не знаючи звідки ця впевненість.
У ванній вона зустрілася поглядом з однією з дівчат. Та швидко відвела очі.
Раніше вони розмовляли. Навіть сміялися.
Тепер — між ними стояла тінь.
— Ти виглядаєш спокійною, — кинула та з показною легкістю.
— Я навчилася, — відповіла вона.
І це була правда. Спокій більше не означав безпеку — він означав готовність.
Під час завдання атмосфера стала ще густішою. Кожне слово мало подвійне дно, кожен погляд — підтекст.
Вона відчула, як проти неї починає працювати невидима машина: дрібні зауваження, перекручені фрази, напівнатяки.
Вони готують ґрунт.
І найгірше було не це.
Найгірше — що вона впізнала стиль.
Це була не імпровізація. Це був план.
Коли її покликали на індивідуальну розмову, вона вже знала: тут не буде чесних запитань.
— Ти не боїшся, що заходиш надто далеко? — пролунало м’яко, майже співчутливо.
— Боюся, — відповіла вона, дивлячись прямо. — Але ще більше боюся зупинитися й зрадити себе.
Співрозмовник на мить завмер. Ця відповідь не вписувалася в сценарій.
Ввечері вона отримала повідомлення. Коротке. Без підпису.
«Не довіряй тим, хто усміхається. Особливо сьогодні».
Холод пройшовся спиною.
Вона озирнулася — камери, світло, люди.
Але хтось бачив більше, ніж дозволено.
На церемонії вона стояла рівно, хоча всередині все кричало.
Вона відчувала погляд за спиною. Не його. Інший. Важкий.
Погляд людини, яка чекала її падіння.
Коли прозвучало її ім’я, пауза затягнулася.
Ця секунда стала вічністю.
Вона зробила крок уперед — і в цей момент зрозуміла:
її вже намагалися прибрати.
Але щось пішло не так.
Після церемонії він наздогнав її в коридорі.
— Ти знала? — тихо спитав.
— Відчувала, — відповіла вона. — Це гірше.
Він стиснув щелепи.
— Тут грають брудно.
— А ти? — вона знову подивилася прямо. — Ти все ще між?
Він не відповів одразу.
— Я бачив документи, — сказав нарешті. — Імена. Розмови. Ти була ціллю.
Її пальці стиснулися в кулак.
— То тепер питання не в тому, хто проти мене, — тихо сказала вона. — А хто зі мною.
Він зробив крок ближче. Камери були десь далеко.
— Якщо я стану поруч… дороги назад не буде.
Вона вдихнула.
— Назад її вже немає.
Їхні погляди зійшлися. Це був не романтичний момент із казки.
Це був союз на межі, де почуття можуть стати як порятунком, так і смертельною помилкою.
У цю ніч вона довго не спала.
Вона вже знала:
попереду — відкрита війна,
і наступний розділ змінить правила гри остаточно.
І цього разу я битиму першою, — подумала вона.

Ніч тягнулася повільно, липко, як темна вода, в якій важко дихати. Вона лежала з відкритими очима, рахуючи не секунди — удари серця. Кожен із них відлунював думкою: тут більше не безпечно.
Раніше вона боялася вилетіти.
Тепер — боялася залишитися.
Вона прокручувала в голові кожну фразу, кожен жест за день. Хто дивився надто довго. Хто мовчав тоді, коли мав би заговорити. Хто посміхався не очима.
Їхня гра стала відкритою. Просто правила мені не показали.
Вона сіла на ліжку, притулившись спиною до холодної стіни. Тіло було втомлене, але мозок працював надто чітко. Так буває перед катастрофою — дивна ясність, ніби світ знімає фільтр.
Вперше за весь час вона дозволила собі чесну думку:
Я можу програти.
Це не зламало її.
Навпаки — зробило сильнішою.
Бо вона знала ще одне:
я не зламаюся, навіть якщо програю.
Наступного дня все пішло не так із самого ранку.
Змінили розклад. Без пояснень.
Завдання стало парним — але партнерів визначили так, ніби спеціально розставляли пастки. Їй дісталася дівчина, яка ще вчора шепотіла комусь на кухні, кидаючи в її бік швидкі, гострі погляди.
— Не хвилюйся, — усміхнулася та. — Я вмію грати чесно.
Найнебезпечніша фраза з усіх, — подумала вона.
Під час зйомки партнерка постійно перебивала, перекручувала домовленості, намагалася вивести її з рівноваги. Камери ловили лише верхівку айсберга — а справжня боротьба відбувалася між словами, між паузами.
— Ти надто емоційна, — кинула та в один момент. — Може, це не твоє?
Вона повільно вдихнула.
Колись такі слова різали.
Тепер — лише загартовували.
— Емоції — це не слабкість, — спокійно сказала вона. — Це правда. А правда завжди заважає тим, хто бреше.
В очах партнерки майнуло щось темне.
Вона влучила.
Після зйомки її не запросили на загальну зустріч.
Випадково?
Ні.
Вона сиділа в кімнаті одна, коли двері раптом прочинилися.
— Ти маєш бути обережнішою, — тихо сказав він, заходячи всередину.
— Запізно, — відповіла вона. — Я вже комусь дуже заважаю.
Він сів навпроти, опустивши погляд.
— Сьогодні вночі буде розмова. Неофіційна. Про тебе.
— Про мою поведінку? — усміхнулася вона без радості.
— Про те, чи варта ти залишатися, — чесно сказав він.
Це було як удар у груди. Не боляче — глухо.
— І ти… — вона зробила паузу. — Ти там будеш?
Він підняв очі.
— Так.
— Тоді скажи мені одне, — вона нахилилася вперед. — Коли вони будуть говорити неправду… ти промовчиш?
Між ними зависла тиша.
Важка. Справжня.
— Я не знаю, — нарешті сказав він. — Якщо заговорю — піду разом із тобою.
Вона кивнула.
— Тоді мовчи. Але не дивися мені в очі.
Увечері атмосфера стала майже нестерпною. Люди групувалися, шепотіли, замовкали, коли вона проходила повз. Вона відчувала себе не учасницею — об’єктом.
І саме тоді до неї підійшла та, від кого вона не чекала нічого.
— Вони хочуть зламати тебе не зараз, — сказала дівчина тихо. — Вони хочуть, щоб ти сама пішла.
— Чому ти мені це кажеш? — спитала вона.
— Бо я вже так програла, — відповіла та. — І не хочу, щоб ти повторила.
Це була не дружба.
Це була сповідь.
Коли ніч накрила простір, вона вийшла на балкон. Холодне повітря різало легені, але думки ставали чіткішими.
Я не прийшла сюди, щоб подобатися.
Я прийшла, щоб бути собою.
І якщо ціна — боротьба, інтриги, удари в спину —
вона заплатить.
Бо вперше в житті вона не тікала.
Вона стояла.
І десь глибоко всередині вона відчувала:
це ще не дно.
Це лише початок справжньої гри.