РОЗДІЛ 17 (продовження)

Ранок наступного дня зустрів мене сонячним світлом, але всередині я відчувала тривогу. Минулої ночі я мало спала, обдумуючи події, що розгорталися швидше, ніж будь-які мої плани. Кожна дрібниця могла змінити результат гри, а конкуренти, як завжди, чекали на мить слабкості.
Артем підійшов, тримаючи дві чашки кави. Його спокійна присутність надавала мені відчуття стабільності серед хаосу.
— Ти виглядаєш напруженою, — сказав він, підсовуючи мені чашку.
— Не хвилюйся, — відповіла я, усміхаючись, — я знаю, що роблю. Але сьогодні все стане ще складніше.
Ми вирушили до офісу, де очікували наші партнери та конкуренти. Сьогоднішня зустріч обіцяла стати вирішальною: всі карти були на столі, але деякі фігури ще ховалися в тіні.
— Доброго ранку всім, — промовила я, входячи до зали, відчуваючи погляди, спрямовані на мене. — Сьогодні ми маємо діяти обережно і розумно. Кожне слово, кожен жест може змінити хід подій.
Конкуренти намагалися виглядати впевнено, але я бачила через їхню маску спокою. Деякі нервово поглядали один на одного, намагаючись зрозуміти, як обійти нас у грі інтриг.
Під час обговорення з’явився несподіваний союзник — людина, яку раніше ми вважали байдужою. Її пропозиція здалася щирою, але досвід навчав мене обережності: кожна пропозиція могла бути пасткою.
— Дякуємо за вашу пропозицію, — промовила я, спокійно усміхаючись. — Ми її розглянемо, але поки що йдемо своїм шляхом.
Артем стояв поруч, тримаючи мене за руку, і його погляд нагадував мені: підтримка і довіра сильніші за будь-які інтриги. Я відчула прилив рішучості: навіть якщо за спиною стоять змови, ми зможемо пройти через усе разом.
Раптом надійшов дзвінок від одного з конкурентів. Його тон був спокійним, але слова натякали на хитрість і підступ. Я відчула холодок по спині, але не показала слабкості:
— Я вас слухаю, — відповіла спокійно, — але будь-які маніпуляції не спрацюють. Ми знаємо, що робимо.
Переговори тривали годинами. Кожне слово, кожен жест мали значення. Я уважно стежила за реакціями, аналізувала наміри і передбачала ходи. Моя стратегія працювала, і я відчула внутрішню силу: тепер я була не просто учасницею гри, а її керівником.
Після офіційної частини я з Артемом залишилася на балконі, спостерігаючи за містом, що сяяло вогнями.
— Це було непросто, — промовила я, обіймаючи його. — Але ми витримали.
— І ще витримаємо, — відповів він, стискаючи мою руку. — Бо тепер ми разом, і це наша найсильніша зброя.
Увечері надійшло повідомлення про нові підступи конкурентів, які намагалися вплинути на ключових союзників. Я глибоко вдихнула: настав час діяти рішуче.
— Ми покажемо їм, що правда і рішучість завжди перемагають, — промовила я, дивлячись на команду. — Ніхто не зламає нас, поки ми єдині.
Команда відчула мою рішучість і почала діяти злагоджено, як єдиний організм. Кожен крок був продуманий, кожен рух — стратегічний. Ми випереджали інтриги конкурентів на кілька кроків, і їхні спроби заплутати нас не спрацьовували.
Артем підійшов ближче, тримаючи мене за руку:
— Ти неймовірна, — прошепотів він. — Твої рішення, твої слова — це сила. Я пишаюся тобою.
Я відчула тепло і любов, які додавали мені наснаги. Всі інтриги, зради та підступи тепер були лише випробуванням, а ми разом пройшли через них з честю.
Ніч опустилася над містом. Моя душа відчувала спокій, але я знала: попереду нові виклики, нові інтриги і нові романтичні моменти з Артемом. І я була готова зустріти їх усміхнено, сильна і непохитна.
— Попереду ще багато пригод, — подумала я, обіймаючи себе, — але разом ми подолаємо усе.