**РОЗДІЛ ШОСТИЙ (продовження)

Випробування та інтриги – новий виклик»**
Наступного ранку я прокинулася з відчуттям тривоги.
Попри те, що презентація пройшла успішно, усередині мене щось насторожувало.
Випробування не закінчуються тоді, коли ти їх виграв — вони тільки змінюють форму.
Телефон завібрував. Повідомлення від Юлії:
"Аліно, приходь у студію терміново. Максим привіз документи, і є нові несподівані подробиці щодо конкурента."
Я швидко зібралася і вирушила.
У студії вже був Артем. Його обличчя було серйозним, а очі світилися напругою.
— Що сталося? — спитала я, не приховуючи хвилювання.
— Вони вирішили піти на радикальні кроки, — відповів він. — Планують подати твої креслення як власні. І у них є люди, які готові сфабрикувати докази.
Я відчула, як серце стискається.
— Тобі страшно? — запитав Артем, побачивши мій погляд.
— Ні… страшно було б, якби я злякалася. Але тепер я знаю, що можу боротися, — відповіла я твердо.
Ми сіли і розробили нову стратегію, яка включала захист авторських прав, медійну кампанію і навіть юридичні кроки.
Артем був поруч у всьому: його спокій, увага і розуміння допомагали мені залишатися зосередженою.
— Ти дивовижна, — сказав він тихо, коли ми закінчили.
— Ні, ми дивовижні разом, — відповіла я з усмішкою.
Але випробування не обмежувалися роботою.
Того ж дня, прогулюючись містом після зустрічі з інвесторами, я помітила знайоме обличчя.
Мій колишній чоловік стояв на іншому боці вулиці, дивився на мене.
Серце стислося, але цього разу не від страху.
Я зрозуміла: тепер я сильніша, ніж будь-коли, і його погляди вже не можуть мене зламати.
Він підійшов до мене.
— Аліно… я бачив твою презентацію. Ти… змінилася, — промовив він тихо, майже несміливо.
Я глибоко вдихнула і відповіла твердо:
— Так, я змінилася. І тепер моє життя належить мені.
Його погляд на мить потемнів, а потім він відступив.
Це був момент усвідомлення: минуле вже не має влади над моїм сьогоденням.
Того вечора я зустрілася з Артемом у кав’ярні.
— Ти бачив його? — запитала я, намагаючись приховати хвилювання.
— Так, — відповів він спокійно. — І я радий, що ти залишаєшся собою.
Ми сиділи поруч, тримаючись за руки, і я відчула нову хвилю впевненості.
— Артем, — почала я тихо, — іноді здається, що випробування нескінченні.
— Але ти справляєшся з ними, — відповів він. — І ти не одна.
Наступні дні були справжнім випробуванням витривалості.
Юридичні кроки, захист авторських прав, зустрічі з журналістами і інвесторами, медіа-кампанії — все це накладалося одна на одну.
Але я більше не відчувала страху чи паніки.
Кожен крок, кожне рішення показувало мені: я здатна на більше, ніж колись уявляла.
Одного вечора Артем запропонував прогулянку містом.
— Давай трохи відійдемо від усіх цих справ, — сказав він.
Ми йшли вулицями, де ліхтарі відбивалися у калюжах після дощу.
Він тримав мене за руку, і я відчувала тепло, яке не потребувало слів.
— Аліно, — промовив він раптом, — я бачу твою силу. І це робить тебе ще красивішою.
Я посміхнулася і відчула, як всередині розливається спокій.
— Я теж відчуваю… — почала я, але замовкла. Слова були важливими, і я хотіла підійти до них обережно.
— Не поспішай, — сказав він, обережно. — Ми разом, і це головне.
Моє життя змінилося.
Випробування ще не завершилися, інтриги та конкуренти все ще переслідували, але тепер я знала точно: я можу перемогти, бо не одна, бо сильна, бо щаслива.
Наступного дня сталося несподіване.
До студії знову завітав Максим, той самий представник великої компанії.
— Аліно, ваш проєкт справді вражає, — сказав він, дивлячись на мене. — Але є деякі люди, які хочуть вас зупинити.
Я відчула знайому напругу.
— Ми готові, — відповіла я твердо.
І тоді сталося ще одне випробування: конкуренти надіслали листа журналістам з неправдивими даними про мою роботу.
Але цього разу я не впала духом.
Ми разом з Артемом оперативно виправили ситуацію, оприлюднили правду і навіть посилили довіру до проєкту.
Це був урок: життя перевіряє не лише твою силу, а й твою здатність залишатися спокійною і рішучою у вирі проблем.
Я відчула, що з кожним випробуванням я стаю сильнішою, а разом з тим — ще більш готовою до нових почуттів, до кохання і щастя.
І коли я ввечері дивилася на місто, на світло вікон і на блиск місяця у калюжах, я зрозуміла:
це лише початок моєї справжньої перемоги — перемоги над страхами, над минулим і над будь-якими інтригами, що намагаються зламати мене.