Розділ 26

Я прокинувся раніше, ніж задзвонив будильник. Кілька секунд лежав нерухомо, дивлячись у стелю, намагаючись зібрати докупи думки після вчорашнього вечора. Олена спала поруч, повернувшись до мене спиною, але між нами залишалося стільки простору, що здавалося, ніби ми лежимо в різних кімнатах. Я не знав, чи вона взагалі засинала вночі, чи просто заплющила очі, щоб не бачити мене.

Обережно відкинувши ковдру, я підвівся й одягнувся. Мені хотілося вийти з квартири до того, як вона прокинеться, втекти на роботу, зануритися в цифри, зустрічі й документи, де все ще можна було знайти правильне рішення. Але, щойно я вийшов у коридор, зрозумів, що втекти не вийде.

Олена сиділа на кухні. Перед нею стояла чашка кави, до якої вона, судячи з усього, майже не торкалася. Волосся було зібране, на плечах лежав домашній кардиган, а на обличчі не залишилося й сліду від учорашньої розгубленості. Вона виглядала спокійною, але я надто добре її знав, щоб повірити в цей спокій.

— Сідай, Максиме. Нам треба поговорити.

Я зупинився біля дверей.

— Олено, зараз ранок. Діти ще сплять, я маю їхати на роботу. Можемо поговорити ввечері.

— Ні. Учора ти вже відклав нашу розмову на потім. Сьогодні ти нікуди не підеш, доки ми не закінчимо.

Я повільно видихнув і сів навпроти неї. Вона подивилася на мене, і я вперше за довгий час не зміг визначити, про що вона думає.

— Я хочу знати, як довго це триває, — почала вона.

— Олено…

— Не перебивай мене, будь ласка. Я вислухала твою брехню про подряпини, вислухала твою брехню про роботу, а вчора ти навіть не спромігся заперечити, коли я запитала про іншу жінку. Тому сьогодні я хочу почути правду. Хоча б зараз.

Я опустив погляд на стіл. Міг сказати, що вона помиляється, що між нами нічого серйозного, що це була одна вечеря, випадкова зустріч, яка не означає нічого для нашої родини. Але я вже надто добре знав, що кожна наступна брехня лише поглиблюватиме прірву між нами.

— Це триває не перший день, — відповів я нарешті.

Олена завмерла. Її пальці, які досі тримали чашку, повільно розтиснулися.

— Не перший день, — повторила вона. — Тобто ти давно з нею?

— Так.

Вона відвернулася до вікна. Я бачив, як напружилися її плечі, як вона кілька разів вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Мені хотілося щось сказати, але я не знав, які слова могли б хоча б трохи полегшити те, що вона зараз відчувала.

— Ти її кохаєш? — запитала Олена.

Це запитання було значно страшнішим за всі попередні. Я міг збрехати, міг сказати, що ні, що це лише захоплення, яке мине, але переді мною сиділа жінка, з якою я прожив багато років. Вона мала право принаймні на чесну відповідь.

— Так, — тихо сказав я.

Олена заплющила очі.

Я ніколи не бачив, щоб одне коротке слово завдавало стільки болю.

— Господи, Максиме…

Вона підвелася, відійшла до вікна, постояла там кілька секунд, а потім повернулася до мене.

— Ти взагалі розумієш, що ти зробив? Чи ти настільки захопився своєю новою любов’ю, що забув про все, що в тебе є?

— Я нічого не забув.

— Ні? Тоді подивися на мене й скажи, що ти пам’ятаєш про наш шлюб. Про роки, які ми прожили разом. Про дітей. Про те, скільки всього ми пройшли, поки ти будував свою кар’єру, поки намагався стати тим, ким завжди хотів бути. Хто був поруч із тобою, Максиме? Хто вірив у тебе, коли ти ще не мав нічого, крім амбіцій?

— Я пам’ятаю, Олено.

— Тоді як ти міг так зі мною вчинити?

Я не відповів. Тому що будь-яка відповідь звучала б як виправдання, а я не мав виправдання.

— Знаєш, що найгірше? — продовжила вона, повертаючись на своє місце. — Не те, що ти покохав іншу жінку. Я не можу залізти тобі в голову й наказати, кого любити. Найгірше те, що ти дозволив собі настільки втратити голову, що перестав думати навіть про те, як це виглядає збоку.

Я насупився.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що вас бачать разом.

У мене похололо всередині.

Олена помітила мою реакцію й гірко всміхнулася.

— Так, Максиме. Не думай, що ви такі непомітні. Люди бачать, як ви проводите час разом, як ти дивишся на неї, як поводишся поруч із нею. Дехто вже ставить запитання. І ти навіть не уявляєш, як принизливо чути від інших людей натяки на те, що твій чоловік знайшов собі молодшу жінку.

— Хто тобі про це сказав?

— Ти серйозно? Це все, що тебе зараз цікавить?

Я промовчав.

— Я не збираюся називати тобі імена. І не збираюся влаштовувати полювання на людей, які щось бачили. Проблема не в них, Максиме. Проблема в тобі. Ти мій чоловік, а я дізнаюся про твої побачення не від тебе, а через чужі погляди й розмови.

Вона говорила дедалі емоційніше, але не підвищувала голосу. І від цього її слова різали ще сильніше.

— У мене теж є гордість. Я теж жінка. Я не збираюся все життя ходити з усмішкою на обличчі й удавати, що в нашій родині все чудово, поки ти відкрито зустрічаєшся з іншою. Ти принизив мене, Максиме. Ти зрадив мене не тільки як дружину, а й як людину, яка тобі довіряла. Ти наплював на наш шлюб, на мою гідність, на все, що ми будували разом.

— Я не хотів тебе принижувати.

— Але ти це зробив! — нарешті зірвалася вона. — Ти думаєш, мені стане легше від того, що ти не хотів? Ти повертаєшся додому після побачень із нею, лягаєш у наше ліжко, розмовляєш зі мною про дітей, а потім знову їдеш до неї. І я маю просто прийняти це, тому що ти вирішив, що можеш мати все й одразу?

Я провів долонею по обличчю. Мені не було чим захищатися. Кожне її слово було правдою, навіть якщо я ніколи не хотів дивитися на ситуацію з її боку.

— Я не прошу тебе зараз пояснювати, чому ти її покохав, — продовжила Олена, трохи заспокоївшись. — І не збираюся влаштовувати змагання з іншою жінкою. Я знаю, хто я. Я знаю, скільки років прожила з тобою, знаю, що ми пережили разом. Мені не потрібно доводити, що я чогось варта.

Вона зробила паузу, а тоді подивилася мені просто в очі.

— Я готова тебе пробачити.