Розділ 3

Настя завжди вважала, що найскладніше в новій роботі — це перший день, коли не знаєш, до кого звертатися, де шукати потрібні документи й чому всі навколо розуміють одне одного з пів слова, а ти почуваєшся людиною, яку випадково занесли не в той кабінет. Проте другого ранку вона зрозуміла, що помилялася, адже першого дня від тебе ніхто не очікує надто багато, усі розуміють, що ти новенька, пояснюють навіть очевидні речі й поблажливо ставляться до запитань. А ось на другий день уже починаєш відчувати, що настав час доводити, заради чого тебе взагалі взяли на роботу.

Настя прийшла до офісу на десять хвилин раніше, дорогою купила каву й навіть устигла посваритися сама із собою за те, що знову витратила гроші на напій, який могла приготувати вдома, але кава була смачна, а іноді маленькі задоволення важили більше за розумну економію. Знявши пальто, вона повісила його на спинку стільця, увімкнула комп’ютер і дістала блокнот, у якому напередодні занотувала все, що вважала важливим. Сторінки вже були заповнені назвами програм, правилами оформлення документів і короткими поясненнями Ірини, а біля найскладніших моментів стояли зірочки, які мали нагадувати їй, що саме потрібно повторити.

Вона швидко переглянула записи й узялася до роботи, намагаючись не відволікатися на розмови колег. За пів години їй вдалося розібратися з більшістю завдань, а кілька моментів, які залишилися незрозумілими, вона уточнила в Ірини. Цього разу Настя почувалася значно впевненіше й уже не боялася, що кожне її запитання видасться комусь недоречним. Їй подобалося відчуття, коли те, що ще вчора здавалося складним, сьогодні вже не викликало паніки, коли поступово починаєш розуміти правила й помічаєш, що здатна впоратися самостійно.

— Настю, а ти завжди така серйозна зранку? — запитала Ірина, підсунувши до неї чашку з кавою.

Настя відірвалася від екрана й здивовано подивилася на колегу.

— Я зосереджена.

— Це так тепер називається?

— Саме так.

— А я думала, ти просто не виспалася.

— Це теж, — зізналася Настя, і вони обидві засміялися.

Усе було цілком звичайно, аж поки о дев’ятій сорок на електронну пошту не надійшов лист із позначкою «Терміново». Настя відкрила його, пробіглася очима по тексту й насупилася, адже йшлося про документи щодо замовлення великого клієнта, частину матеріалів уже підготували, проте в одному файлі не вистачало підтвердження погодженої суми, а в листуванні фігурували дві різні версії документа.

Вона відразу згадала вчорашню ситуацію, коли їм з Іриною довелося шукати невідповідності в базі, й мимоволі подумала, що хтось у цій компанії явно не надто любить перевіряти власну роботу. Відкривши вкладення, Настя порівняла цифри, перевірила дати й номер замовлення, потім знайшла попереднє листування та почала читати його від початку. Що глибше вона занурювалася в документи, то менше їй подобалася ситуація, адже клієнт уже очікував остаточне підтвердження, менеджер, який вів замовлення, перебував на зустрічі й не відповідав на повідомлення, а в останньому листі клієнт прямо запитував, чому погоджена раніше сума раптом змінилася.

Настя подивилася на годинник, відчула легке напруження, але вирішила не поспішати з висновками, адже помилитися через власну самовпевненість було б набагато гірше, ніж витратити зайві десять хвилин на перевірку.

— Ірино, можеш глянути? — покликала вона, розвертаючи монітор до колеги.

Ірина підійшла до її столу, уважно прочитала лист і невдоволено зітхнула.

— Чудово, саме цього нам сьогодні й бракувало.

— Я перевірила попереднє листування, схоже, останній файл не відповідає тій сумі, яку погодили з клієнтом.

— Хто готував документ?

Настя назвала ім’я менеджера, а Ірина лише похитала головою.

— Він зараз на зустрічі, спробуй зв’язатися з ним ще раз, а я паралельно пошукаю остаточну версію.

Настя написала повідомлення, потім зателефонувала, але відповіді так і не отримала. Ситуація починала її дратувати, адже їй не подобалося, коли проблема виникала через чиюсь неуважність, а розбиратися доводилося всім іншим. Та найбільше її непокоїло те, що вона ще не знала всіх тонкощів роботи й не хотіла ненароком повідомити клієнтові неправильну інформацію.

Тому Настя знову перечитала листування, уважно перевірила дати й нарешті помітила деталь, на яку спочатку не звернула уваги. У повідомленні, де погоджували остаточну суму, був зазначений номер додатка, але файл із таким номером у папці замовлення мав іншу дату. Вона відкрила архів листування, знайшла потрібний додаток і порівняла його з документом, який надійшов сьогодні, після чого зрозуміла, що суми збігаються з початковою домовленістю, а отже, проблема могла полягати не в нових умовах, а в тому, що до системи завантажили не ту версію документа.

— Ірино, здається, я знайшла, у чому річ.

За кілька хвилин вони вже разом перевіряли знайдений файл, і невдовзі Ірина підтвердила її припущення.

— Так, це попередня версія, добре, що ти помітила номер додатка.

— Але я не можу сама підтвердити клієнтові суму.

— І не потрібно, спочатку дочекаємося менеджера, а потім погодимо відповідь.

Настя кивнула й підготувала коротку довідку, у якій зазначила, що саме не збігається, які документи їй вдалося знайти та що потрібно перевірити перед відповіддю клієнтові. Вона не робила припущень і не намагалася перекласти відповідальність на когось іншого, а просто виклала факти, які могла підтвердити. Коли вона закінчила, Ірина перечитала текст і схвально кивнула.

— Добре, я передам це керівнику відділу, а ти поки продовжуй працювати.

— Сподіваюся, ми встигнемо.

— Встигнемо, а якщо ні, то принаймні знатимемо, що зробили все можливе.

Настя повернулася до свого столу й знову занурилася в роботу, навіть не підозрюючи, що ця історія не закінчиться на рівні комерційного відділу. Об одинадцятій п’ятнадцять її попросили зайти до кабінету керівника відділу й узяти із собою нотатки щодо проблемного замовлення. Настя трохи здивувалася, але не стала розпитувати Ірину, лише взяла блокнот і пішла коридором, намагаючись не придумувати собі зайвого.