1

Життя у великому місті нагадує вулик. Кожен зайнятий своєю справою, люди кудись поспішають, спізнюються. Вічні затори в годину пік і метушня людей. За день можуть змінитися сотні людських доль, перетнутися життєві шляхи зовсім різних людей.

Джессіка любила шум великого міста, кафе та вуличних артистів. Кожен день, повертаючись додому після виснажливого дня в ресторані, де вона працювала офіціанткою, вона насолоджувалася цим.

Проживши в маленькому містечку з чисельністю у 2700 осіб, де кожен знав один одного в обличчя і на ім'я, вперше опинившись у мільйонному мегаполісі, трохи губишся. Вона не така, і не втратила залишки людяності.

Батьки Джессіки розлучилися, коли їй виповнилося шістнадцять років. Відразу ж постало питання, з ким вона буде жити. У матері з'явився новий бойфренд, молодший за неї на п'ятнадцять років. Тож жити дівчина там не могла. Поруч із батьком-алкоголіком дівчина й тижня не могла витримати. Зібравши свої речі, вона залишила містечко, спалюючи за собою всі мости.

Проходячи повз вітрини з дорогим одягом, Джессіка трохи сповільнила крок. Щоразу, розглядаючи манекени, вона мріяла, що одного дня відкриє двері, увійде і купить ту класну синю сукню, як у кінодіви.

Заправивши за вухо пасмо рудуватого волосся, Джессіка посміхнулася своєму зображенню. Відпросившись з роботи раніше, вона не могла дочекатися цієї миті. Вперше за стільки років її запросили на побачення.

З Джейсоном вона познайомилася не так давно. Блондин. Сильний. Працює в поліції. Мрія кожної провінційної дівчини, та й до того ж — звабливий. І замовив столик у ресторані.

Щоб не запізнитися, дівчина вирішила скоротити шлях і звернула з головної вулиці. Опинившись на небагатолюдній вулиці, Джессіка, сховавши руки в кишені, з радістю поспішила далі.

Вона в барвах уявляла, як пройде їхнє побачення і чим воно могло закінчитися. Посміхаючись, Джессіка в передчутті майже пробігла половину дороги.

Коли несподівано серед сміттєвих контейнерів і мішків помітила, як стирчить з чорного пакета рука. Все всередині вмить похололо. З її губ моментально злетіла посмішка. Завмерши на місці, Джессіка не знала, що робити. Потягнувшись до мобільного, дівчина забарилася.

Це не її справа, потрібно йти далі. Зайві проблеми нікому не потрібні. Місто дуже велике, і один неправильний крок — і все.

Зробивши крок убік, дівчина вже зібралася йти. Але їй здалося дивним, що пальці на руці стояли прямо. Цікавість пересилила здоровий глузд. Озирнувшись на всі боки і переконавшись, що нікого немає, неквапливо підійшла ближче. Нічого не станеться, якщо вона лише подивиться.

Чим ближче вона підходила, тим більше переконувалася, що в пакеті лежав чоловік. Затремтівши всім тілом, дівчина нахилилася ближче. Простягнувши руку, вона пальцем торкнулася його. На її руці волоски стали дибки, так наче її торкнувся невеликий розряд струму. Відсахнувшись, Джессіка не моргаючи дивилася на свою руку, потім повільно перевела погляд на пакет з тілом і вирішила піти.

— Гей, стояти! Поліція! — луною рознеслося вулицею.

Здригнувшись, Джессіка злякано відскочила вбік, спіткнувшись, вона впала прямо на пакети зі сміттям. Повз пробіг темношкірий хлопець, в руках він тримав чиюсь сумку, не звернувши на неї уваги, поспішив далі.

Піднявши голову, дівчина побачила, як зовсім в іншу сторону побіг поліцейський. Полегшено видихнувши, Джессіка спробувала піднятися, її ноги торкнулося щось прохолодне і гладке. Визнувши, дівчина, як ошпарена, тут же опинилася на ногах. Чорний пакет порвався, а з нього з'явилося обличчя.

Закривши рот рукою, Джессіка, широко розкривши очі, дивилася на бліде обличчя. Відкриті очі, кольору моря, дивилися прямо на неї.

Ковтнувши, дівчина полегшено опустила руку. Підійшовши ближче і присівши поруч, вона провела рукою по гладкій шиї манекена. Він виглядав як справжній, і здавалося, що ось-ось відкриє рот і заговорить. Мужні риси обличчя, прямий ніс, широкий лоб і бездонні очі.

Той, хто зробив цього манекена, вклав душу. Розірвавши більший пакет, Джессіка оглянула тіло, де майстер окреслив кожен м'яз. Їй до сверблячки в пальцях хотілося запустити п'ятірню в темне волосся. Манекен нагадував ляльку, зроблену з дерева. У ній не було того пластику і гуми, з яких робили сучасних фальшивих людей, що знімають у фільмах.

Зачаровано розглядаючи його, в кишені дівчини завібрував мобільний. Насилу відірвавшись від манекена, Джессіка, діставши телефон, прочитала повідомлення:

«Чекаю тебе за годину на нашому місці. Як домовлялися. Цілую, Джейсон»

Стиснувши в руці слухавку, дівчина неголосно вилаялася. Треба поспішати. Піднявшись, вона, сховавши телефон у кишеню і поправивши сумочку на плечі, позадкувала, продовжуючи розглядати манекена.

Чим далі вона відходила, тим більше їй хотілося знову побачити його і доторкнутися. Її вабило до нього як магнітом, щось у цій ляльці було магічне, незвичайне і загадкове в тих очах кольору моря.

Розвернувшись, Джессіка кинулася назад. Плювати, що подумають люди. Він потрібен їй!

Люди шепотілися і, перемовляючись, оберталися, коли вона проходила повз них, тягнучи за собою манекена, абияк загорнутого в пакет. Зціпивши зуби, вона мовчала. Їй хотілося їх усіх послати.

Коли вона втягнула його в приміщення однокімнатної квартирки, дівчина відчула, що будинок наповнився запахом деревини. Посадивши манекена в крісло і розірвавши пакет, відійшла вбік. Знову оглянула його.

Руки та ноги згиналися в суглобах, кожен палець нагадував людський. Підійшовши ближче і присівши навпочіпки поруч, Джессіка, взявши його руку, провела пальцем по долоні, прошепотівши: "Цікаво, звідки ти?"

З того дня щовечора дівчина поспішала додому. Джейсон, сексуальний поліцейський, вмить відійшов на другий план. Того вечора їхнє побачення відбулося, тільки вона була думками поруч із манекеном. Дівчина думала, як розповість йому, і він, не перебиваючи, вислухає її історію.