5 глава

"...Лілії аромат - п'янкий і солодкий, 

Що з розуму зводить, вдихнувши його, 

І в сонячний день, і в вечір холодний, 

Відчуваєш у грудях, дивне тепло..."

Cвідомий

'Своїй фіалці дарую її лілії...'

- Ні, будь-ласка, рятуйте!! - лунало зі сторони озера.

Голос маленького хлопчика продовжував кликати по допомогу.

Було добре чутно сплески води від тіла, що било в конвульсіях.

Все повторялось, та повторялось: рух за рухом, крик за криком, всплеск за всплеском. Допоки тьма не пройшла до його підсвідомості, поглинаючи все більше, й більше.

Кричати вже не міг і рухатись також.

А дно все тягло його у свої обійми.

Майже все, як тоді...

Різкий підйом та світло б'ють по голові.

"Чорт."

Молодий чоловік важко видихає.

"Знову цей сон."

Потерши очі, руки проходяться по лохматій блондинистій шевелюрі зачісуючи пальцями.

Голі груди здіймаються від збитого дихання. Серце калатає в грудній клітці.

Тоненька ковдра від рухів під час сну була частково на землі, від чого по тілу проходить табун мурах, хоч у кімнаті, щедро освіченій сонячними променями, було душно.

Майже повністю голий встає, від підйому скрипить постіль, та, підходячи до вікна, відчиняє, тим самим пропустивши до оселі свіжий ранній вітерець.

Ліве плече, наче прикрите чорною вуаллю, а праве - гарно тронуте сонячним промінням. 

Промінці зігрівають, а вітер приводить до тями.

На свіжу голову напливають спогади.

Ті самі, що мучать у снах.

"Я думав, що це вже пройшло."

І він, мимоволі, піддається їм.

"- Кейт, подивись, он там! - і пальцем вказує за спину дівчинки.

На вулиці стояв один із літніх днів, а діти грались на березі озерця.

Особняк Вінських, що займав досить велику площу, на своїй території мав і невелике озеро. Одне з улюблених місць юнака. До них можна включити також конюшню та, звичайно, сад.

Хлопчик помітив на поверхні води біле латаття, також відоме як  водяні лілії. Ці квітки завжди викликали захват у Річарда. Йому подобалось думати, що ростуть вони у воді, щоб було важче до них дістатись, адже вони такі прекрасні. Як і та дівчинка, що стояла поруч. 

- Які гарні квіти. - і в захваті складує руки на грудях.

- Хочеш? Я дістану одну для тебе.

- Ні, Річі, не треба. З нас двох плаваю краще я! - і нотки гордості були добре вловимі.

- Там же, навіть, не так глубоко.

Це не правда.

- Річард, заспокійся. Нехай вони й надалі плавають, там їм краще.

Але хлопець не хотів так швидко здаватись.

- Але я хочу зірвати одну для тебе.

- Ну і йди. - схрестила руки та тупнула ногою об дерев'яні дошки причалу. - будеш топитись, я тебе не спасатиму.

- Не буду, не хвилюйся, - і поклав руку їй на плече. Вона трохи пом'якла та, ледь помітно, усміхнулась.

Біля берега вода, і справді, була не глубокою, але чим далі він заходив, тим менше його було видно. Уже виднілась тільки голова і юнак нарешті підійшов ближче до глечиків, між якими плавали завітні квітки.

Ще декілька гребків і  біле латаття було в одній з рук. 

Хлопець повернувся й почав плисти до берега. Але раптово його права нога зачепилась за довгі стеблі рослини, тим самим не даючи зробити ні руху.

Трясучи ногою він старався змахнути їх, але тим самим плутався ще більше.

-Кетрін! Допоможи!

- Я ж казала: будеш топитись я не допоможу. Сам поліз туда, сам і вилазь.

Він уже нирнув, щоб розплутатись самому, але вода була така каламутна, що майже нічого не було видно.

Кейт все ще стояла на причалі. Річард занирнув і не виринав трохи довше ніж треба було.

Вона, все ж таки, здалась.

"І треба було йому туда лізти?" 

Не шкодуючи свого гарного біленького вбрання, дівчинка стрибає у маленьке озерце. 

Плавати вона й справді вміла добре.

Батьки завжди їй говорили, що це вміння колись зможе врятувати їй життя. А ось Річард не спішив навчатись плаванню, що б йому не говорили рідні. Тепер це зіграло з ним злий жарт.

На вигляд тендітна маленька дівчинка, зробивши всього декількі сильних гребків, уже була на місці де впосліднє бачила хлопця.

Він до сих пір не винирнув.

Тепер панікувати почала Кейт.

Вона боялась зробити щось не так. Хоч Кетрін і могла похвалитися тим, що затримувала дихання більше ніж на одну хвилину, вона боялась не встигнути.

Трохи заспокоївшись і набравши повні легені повітря, вона нирнула і побачила уже не рухаючогось хлопця.

Через менше ніж хвилину маленький Річард лежав на мокрій землі біля берега.

- На поміч! Допоможіть! Хто-небудь!

Але ніхто не з'явився.

Дівчинка почала згадувати всі уроки медичної допомоги, як добре, що вона ходила них. 

Спочатку зробила потрібну кількість натисків на груди, а потім і два видихи в рот.

"Це для твого порятнку, не більше."

Кейт цінувала дружбу з Річардом і меньше всього їй хотілося, щоб той подумав, що вона користується моментом.

Він досить швидко прийшов до тями, випльовуючи воду з озера.

Перше, що побачив хлопець після пробудження, це зелені очі подруги.

Вся вона була мокра.

Він усміхнувся.

- Все ж таки ти спасла мене. 

І потягнувся рукою в карман штанів.

- Ось, як і обіцяв. - сказавши це, у лівій руці протягує їй зірвану квітку.

- Ти знущаєшся з мене? А якщо б я не встигла? Чим ти взагалі думав? Твій батько б не пробачив мені! - уже не стримуючи потоку сліз говорила Кетрін.