4 глава

- Ні-ні-ні, бути такого не може! Як він міг! 

Дівчина не могла контролювати свої емоції. Те, що відбувалась, викликало потрясіння та величезне обурення у брюнетки. 

- І навіщо він це зробив? Ні, я знала, що він здатен на щось подібне, але щоб насправді.

Роздратовано та не втихаючи вона продовжувала своє невдоволення.

- Чому він зрадив їй з ціює вертихвосткою-секретаршею? Вона ж навіть на вигляд гірше його колишніх! Як ти взагалі одружилась на ньому? А я так і знала, щось в цьому мужлані було не хороше. Як у воду дивилась!

Життя у маленькій однокімнатній квартирі явно не йшло на користь Кейт. Пройшла всього доба, а вона вже з телефоном розмовляє. 

Не змігши вчора заснути, дівчина взялась за серіал, який вже досить довго відкладувала, та, не помітивши плину часу, майже повністю додивилась.

Остання серія була найемоційнішою та викликала найбільшу кількість гніву та розсердження.

- Треба було з самого початку зходитись зі своїм другом, він набагато краще того.

Ось і підійшла заключна серія до кінця і дівчина нарешті помітила котра година. 

"Вдень я спати не можу, прийдеться пити каву".

Відклавши телефон на маленький столик під вікном, на підвіконні якого стояло декілька квіток від домовласниці. Їх назви вона не знала, був би тут Річард, одразу сказав би. Вона відправилась за черговою кружкою гарячого напою.

Кухня тут була маленька, але вміщала все необхідне: плита, мікрохвильова піч, старенький холодильник та одна кухонна тумба. Декілька підвісних шкафчиків, витяжка та ще декілька столових предметів. Гостьова була зміщенні разом із кухнею та столовою, можливо раніше між ними була стіна, ще була маленька ванна кімната.

Якщо дівчина хотіла відпочити, полежати, або елементарно поспати, для цього їй треба було розкладати диван. 

При в'їзді Кейт вже випробувала його й вирішила так і залишити.

Хоч дівчина і не спала всю минулу ніч їй, чомусь, не сильно й хотілось. 

Сівши за той самий стіл, за котрим провела пергляд серіалу, взялась потягувати чорну, як її довге волосся, каву.

Стіни у цьому будинку були тонкі, тому вона могла запросто чути, як хтось бродить по під'їзду чи грюкає дверима, маленьких дітей, які не спали разом з нею.

Тому звук сосідніх вхідних дверей вона також добре чула. 

Різко підвівшись, дівчина підбігла до дверного вічка та поспішила переодягатись.

Так швидко вона не збиралась ще ніколи. За лічені хвилини брюнетка бігцем прямувала вниз сходами.

Напевно, сусіди подумали що в їх під'їзді завівся слон, адже як пояснити ті звуки, з якими спішила дівчина.

Тепер її не хвилювало ніщо: ні її голосний тупіт, ні те, що про неї подумають сусіди, ні навіть те, як одягнута. Головне для неї було наздогнати дівчину Річарда. Вона ще не знала що скаже при зустрічі, але тепер і це для неї було не важливо.

З важким натиском відкриваються вхідні двері і сонце, своїм яскравим-яскравим промінням, б'є прямо в нетронуті сном очі. Але стояти та звикати ніколи, адже Аня може завернути за будь-який бік будинку, де Кейт її вже не знайде. Тому, поки видно дівчину, брюнетка спішить до її, оберненої спиною натури.

Кейт не наважується кликати дівчину по імені, адже потім пояснити це вона б не змогла. Тому просто підбігає ближче та бере ту за руку.

Від цього жесту її коротке волосся зібране в хвіст ледь не прийшлось по лиці Кейт.

Її зустріли маленькі карі очі, та трохи зігнуті в усмішці губи.

Кейт продовжувала тримати дівчину за руку від чого та косо глянула в її бік.

- Вибач, - видала вона та поспішила забрати руку, щоб вона не ніяковіла ще більше.

- Нічого. - трохи усміхаючись сказала та, - Вибач, а ми знайомі? - Ані було цікаво, чому така прегарна дівчина зіпнула її, та
чого вона хотіла.

Тепер ніяковіла Кейт. За долі секунди треба було придумати причину такій несподіванці, та дівчина, не знайшла нічого розумнішого крім як сказати:

- Я ваша нова сусідка, Кейт. - і простягає руку для привітання.

- Аня. - вона простягає також.

-Бачила тебе, коли виходила з сусідньої квартири. Так як я тут живу ще не досить довго м-м-м... - запнулася на декілька секунд. - ...хотіла спитати, чи не могли б ви, наступного разу, не так сильно шуміти?

Тільки після сказаного до Кейт дійшло що вона сказала. Думати про те, що Річард і справді міг робити разом з цією Анею вона не сильно хотіла. Взагалі не хотіла, якщо чесно!

- Звичайно, тільки я не дуже розумію про що ти?

"Молодець, Кейт. Тепер треба якось виплутатись з цього. Думай-думай."

- Напевно, я сплутала тебе з іншими нашими сусідами. Стіни такі тонкі, шо навіть з першого разу не зрозуміло звідки звук. - випалила перше, що здалось найбільш нормальним.

- Скоріше всього так і є, - махала головою в знак згоди.

Як тут стається ще дещо.

Тепер не скажеш, хто з двох дівчин був більш сконфужений: Аня під час бесіди з Кейт, чи Кейт в теперішній момент. Адже з-за спини почулось те, чого всі ці дні їй так хотілось почути вживу.

- Аня?

Це був він. Принц з її мрій. Чоловік, що ніяк не покидав серце Кейт. Юнак, кохання до якого не згасало в дівочих грудях.

"Річард."

Поволі обернувшись, щоб не спугнути його, вона зустрічає ті самі блакитні очі. Опісля вони зустрічають і її.

На декілька секунд світ навколо завмирає. Пройшло всього декілька днів, а вона наче не бачила його цілу вічність. Безконечністю для неї була й їхня теперішня зустріч.

Його блакитні очі забувають як кліпати, а зіниці розширюються до неймовірних розмірів.

"Кейт."

Як і в той момент їх поцілунку, дівчина віддала б усе що має, аби цей момент не закінчувався. Щоб його очі дивились так на неї. Щоб він дивився так на неї.

Але, так як такому не судьба збутись, а історія має продовжуватись, їх споглядання перебивають.