1 глава

- Ні.

- Ні?!

- Сину подумай, це краще для тебе самого! - вскочивши з-за дерев'яного робочого столу гаркнув Вінський старший.

- Я вже сотню разів говорив тобі і можу повторити ще раз: я не буду одружуватись з тими, кого ти мені пропонуєш, - настояв на своєму молодий чоловік.

"Ми були знайомі з ним з самого дитинства. Наші батьки дружили, і ми частенько гостювали один в одного. Найкращі моменти мого дитинства зв'язані з ним. Через те, що він ріс без матері, багато дітей у школі знущались із нього. Я була єдиною, хто не відштовхував від себе, хто підтримував і допомагав. А тепер, після стількох років, після всього того, що ми пережили, він мені відмовляє. Не знаю що я відчула першим - злість, смуток чи пустоту."

У світлій кімнаті з панорамними вікнами, вид з яких відкривався на чудовий зелений сад, негусто обставленій меблями, стало душно. Тихо сівши у широке крісло біля столу чоловіка, я наче випала з цього світу. В очах потемніло, почувся свист, можливо то просто був чайник на кухні за стіною. Моє серце калатало а в голові і досі чутно його: "Ні", "Ні", "Ні".

- У тебе взагалі совісті немає, молодий чоловіче? Я не аби кого пропоную, а ту, кого ти добре знаєш, ту, кому я можу довірити тебе. - вже спокійнішим та лагіднішим тоном сідаючи продовжив: - Просто погоджуйся. Тоді тебе чекатиме хороше сімейне життя та чудова дружина.

Але молодик не збирався так просто погоджуватись з батьком. Цей чоловік - все що лишилось від його сім'ї. Він поважав його і слухався, у більшості випадків, але завжди бути під впливом батькових наказів та прохань він теж не збирався.

- Батьку, я розумію що ти непокоїшся про мене, але я вже дорослий і сам можу вибирати з ком мені одружуватись. І на рахунок хорошої партії: я знаю, що ти хочеш об'єднати свою і фірму її батька, а наш шлюб став би прекрасною на те причиною. Але дозволь, хоча б раз у своєму житті, зробити вибір самому.

Не те, що він так сильно не бажав цього шлюбу, ні, Кетрін була важливою для нього, але постійні укази батька про нерішучість і його вольових характер почали діяти в протилежну для нього сторону. Він почав вести потаємне від усіх життя, і так сталось, що зміг зустріти ту саму жінку своїх мрій. І це була не Кетрін.

Я вже чіткіше розрізняла слова, так як шум вже відійшов від голови. Піднявши погляд на Річарда, я побачила водночас сердиті та сумні блакитні очі.

"Може я не те щось зробила? Або сказала? Може він думає, що насправді мені не подобається? А якщо я скажу це, щось зміниться? Мені і так немає чого втрачати, тому краще нехай знає правду."

- Ти мені подобаєшся! - начисту сказала я. - Я не хочу, щоб ти думав, що наш шлюб буде фіктивним.

Тепер він дивився на мене. Його погляд нічого не говорив мені. В ньому не було подиву, він наче знав про це. Опустивши голову додолу він видихнув.

- Твоє признання нічого не міняє, бо я вже знайшов собі дівчину, з якою хотів би провести решту свого нікчемного життя. І це, нажаль, будеш не ти.

- Що!? Ах ти, чорт! - батькові вже не сиділось у чорному кріслі. Гупнувши по столу руками було чутно, як затріщали шибки і навіть вітер на вулиці притих. У кімнаті стояла гробова тиша. І все, що нарушало її - це злісне дихання  Вінського старшого.

- Я вже все вирішив. Вона хороша дівчина та ідеально мені пасує. Дай хоч раз в житті зробити вибір самому, батьку! - він не кричав, ні. Це було його серце. Серце, яке хоче бути почутим. Серце, яке благало про розуміння та підтримку.

Знесилено та похмуро чоловік вмостився в своє робоче крісло. Відкинувся на спинку, але продовжив говорити. В голосі було чутно нотки втоми.

- Я ростив тебе не для того щоб, ти брав і витворяв такі козні. - видихнув чоловік. Наступні слова дались йому важко, - Тепер ти ще більше схожий на свою матір.

- Давай без цього, добре?

От він і дійшов то тієї теми, яку оминав всі ці роки. Його мати. Жінка, яка кинула маленького Річарда і залишила хлопчика без материнського тепла. Його батько не хотів говорити про неї з сином, бо знав як він відноситься до цієї жінки. Хто міг знати, що в такій ситуації він не зможе втриматись.

Вінський старший давно помітив схожість сина з його матір'ю: ті самі риси обличчя, ті самі очі з палаючими вогниками, ті самі риси характеру. Після своєї втечі жінка ні разу не дала про себе знати. На його дні народження і тим паче, на якісь інші важливі дні його життя - ні разу не прийшла, ба навіть не написала.

Заперечувати їх схожість було так же безглуздо, як і те, що хлопець бажав більше ніколи з нею зустрічатись.

А їх перепалка продовжувалась вже більш натягнуто.

- І чому ж це? Вона теж робила те, що хотіла і плювати їй було на всіх.

- Батьку досить! Я не хочу тепер говорити про неї! - він виділив останнє слово у більш зневажливому тоні.

Для Річарда та жінка вже давним-давно перестала бути матір'ю.

- А я не хочу говорити про ці нісенітниці.

- Я говорю серйозно. І якщо ти не хочеш прийняти факт того, що я вибрав собі майбутнє - це твої проблеми. А я йду, не хочу більше слухати твоїх настанов, - Річард обернувся на каблуках своїх лакових туфель, але зупинився почувши слова батька.

- Йди, йди, але зарубай собі на носі: якщо ти вийдеш із дому - то можеш більше не повертатись.

Він так і залишився стояти спиною до чоловіка.

Підірвавшись із крісла я вирішила стати на захист Річарда.

- Будь ласка, не кажіть такого! Він же сам не розуміє, що робить! Не будьте такі злі до нього. - з проханнями помилувати я кинулась до нього. Але той наполягав на своєму і відступати не хотів. Він мав на меті залишати сина під контролем, не даючи йому права на вибір. Тож, якщо молодик переступить поріг його дому, більше до нього ніколи не повернеться.

Річард, стиснувши пальці в кулаки та зуби до скрипу, не збирався піддаватись на батькові провокації. Він знав: той ніколи не відмовиться від нього, ні за яких умов, він був його єдиним сином, більше чоловік не мав нікого ближчого і ріднішого.