Розділ 41

— Бажаєте шампанського або щось інше з напоїв?

— Дякую, можливо пізніше, — стюардеса киває мені та йде до інших пасажирів.

Я вставляю на місце навушники, які довелося зняти, і знову дивлюся в ілюмінатор. На колінах макбук та декілька аркушів паперу, які я списала від початку і до кінця. Переліт, який триває тринадцять годин, виявився для мене надто продуктивним, адже я вирішила прислухатися до поради Ольги. Кращого антидепресанту, ніж творчість, для мене не придумати.

Мій дебют у США підійшов до кінця. Я мала дві фотозйомки, підписання договору з Universal Music Enterprises, відвідала вечірку перед премією, а також дебютувала на Billboard Music Award. Останні дні були надто насиченими, тож я не мала змоги думати про розрив з Артемом. Зараз же, коли голова трохи спорожніла, спогади наших відносин накрили мене новою хвилею.

Серце боліло нещадно, а фото, що надіслала Настя, тільки посилили цей стан. Артем виглядав таким щасливим з дитиною на руках, що я відчувала ревнощі до неї. Мені знову почали віддавати відлунням його слова про те, що якщо батьківство підтвердиться, то сім’я возз'єднається.

Думки, що заполонили мою голову, почали формуватися у рядки, які я не встигала записувати. Такого приливу натхнення у мене давно не було. Останнім часом я не могла написати нічого нового, адже відчувала творчу кризу. Зараз моє кохання стало джерелом енергії, яку я вирішила спрямувати у правильне річище.

Цікаво б було поговорити з Артемом. Запитати, як його справи, що він відчув, коли вперше взяв до рук сина. Чи тьохнуло серце, коли маленькі оченята дивилися на нього? Чи думає він про мене, про те, що у нас було? Бо я ні на мить не можу себе відволікти…

Чисті аркуші закінчуються, а я розумію, що мені їх мало. Я навіть половину не описала з того, що хотіла. Моя історія вийшла такою насиченою, що вистачить на кілька альбомів. Деякі рядки звучать надто інтимно, але я готова показати їх публіці. Я хочу, щоб вона побачила мене з іншого боку,  щоб розуміла, що перед ними така ж людина, яка знає, що таке розбите серце та душевні рани.

***

— А ось і наші молоді батьки! — перед очима зривається хлопавка з конфеті, і я морщуся від звуку. Лиш би він не розбудив Давида, який нещодавно заснув.

— Вітаємо!

— Нехай росте здоровим на щастя батькам!

Сьогодні день виписки Насті з сином. Біля пологового будинку зібралося більше десятка людей, рідні та близькі друзі. Доки я тримав на руках «конверт» із Давидом, його мати приймала вітання, квіти, кульки та подарунки.

Після побаченого на партнерських пологах я безсумнівно можу сказати, що Настя заслуговує на всі слова та подарунки. Навіть попри свою образу я запропонував їй обрати будь-що від мене, щоб хоч трохи компенсувати те, що їй довелося пережити.

У відповідь я почув лише одне:

— Мені не потрібні ні подарунки, ні гроші. Тільки ти. Я благаю тебе, Артеме, повернися додому. Хоч на кілька днів, бо я сама не впораюся з нашим сином.

Я не міг негативно відповісти на це прохання. З моєї сторони було б надзвичайно ганебно залишити безпомічну Настю сам на сам із новонародженим сином. Тому довелося погодитися, що на якийсь період я повернуся. Нам потрібно багато владнати до моменту, як прийде тест на батьківство.

Це була моя умова. Я буду вдома, але ми робимо генетичний тест. Настя погодилася, і ми з пологового надіслали зразки в одну з експертних установ. Залишилося тільки чекати. Результати будуть десь через 2–3 тижні,  період, який мені доведеться прожити у невідомості.

— Щасливий батько, а ну обійми дружину і посміхнися в об’єктив! — хтось із друзів вирішив сфотографувати цей момент. Настя на радощах підбігла до мене, щоб зробити видимість нормальної сім’ї хоча б на світлинах.

Я не противився фото, адже перш за все це майбутня пам’ять Давида, який не винен у тому, що його можливий батько не кохає свою дружину, а думає про зовсім іншу жінку – ту, яка своєю появою перевернула його прісне життя з ніг на голову.

***

Рівно три дні відпочинку мені знадобилося, щоб я по власній волі з’явилася у стінах компанії. Сергій нарешті змилувався наді мною і дав два тижні відпустки, щоб я могла відновити свої сили. Та тільки це рішення стало моєю каторгою.

День за днем я була віч-на-віч із собою й займалася написанням текстів. Голова ніяк не хотіла розвантажуватися, а тому я розуміла, що починаю божеволіти. Мені всюди виднівся Артем, особливо у спальні, яка пам’ятала нашу близькість.

Сльози не хотіли закінчуватися. Я кричала посеред квартири, рвала ту кляту білизну на шматочки, хотіла спалити простирадло, лише щоб стерти з голови ті спогади, які так солодко віддавали під серцем.

На четвертий день я просто не витримала цього всього і самостійно поїхала до офісу, щоб завантажити себе роботою. Матеріалу достатньо, щоб можна було з нього щось зліпити. Можливо, хоч так я зможу прийти до тями й відволіктися.

— Коли мені сказали, що ти у студії, я аж не повірив. Але виявляється, це правда.

Поява Сергія не стала для мене несподіванкою. Без його відома в цій компанії навіть комар не пролетить. Я навіть рада, що він прийшов, адже нам потрібно поговорити.