Розділ 39

— Ранок добрий, спляча красуня! — голос Ольги над вухом змусив мене тільки морщитися.

Повернувшись на іншу сторону, я дістала подушку з-під голови, щоб накрити нею вуха. Я прийшла з вечірки кілька годин тому, а тому шалено хочу спати. Якого милого мене так рано будити?

— О ні, люба. Сьогодні такий важливий день, який я не дозволю проспати, — я навіть не встигла писнути, як з мене зірвали ковдру. Це взагалі не по-людськи!

— А якби я спала голою?

Відсутність ковдри мене не хвилює. Я підтягую ноги до грудей і обіймаю себе двома руками. Подушка далі лежить на моїй голові й тепер захищає мене від сонячних променів. У Ольги взагалі немає совісті. От навіщо було розсувати штори?

— Ой, що я там не бачила. Мене вже нічим не здивуєш.

— Я щось раніше не замислювалася над тим, що у тебе такий дратівний голос з ранку, — подушка опиняється на іншому кінці ліжка, і я незадоволено дивлюся на свого менеджера.

— Ну не всім же мати такий ангельський голосок, як у тебе. Радій, що я не заспівала тобі.

— Дякую, не варто піддавати мене таким мукам. Це може вплинути на твою карму. Не будемо її псувати.

— За те, що я з тобою няньчуся, моя карма на цілих три покоління очистилася. Повір, уже нічого не зможе її заплямувати.

— Ах ти! — рука починає нишпорити по ліжку в пошуках подушки, щоб запустити нею в менеджера.

— Посмієш зазіхнути на старшу жінку? Я практично пенсіонерка.

— Що? Ти коли знайомишся з чоловіками кажеш, що тобі нещодавно виповнилося тридцять! Останній твоїй пасії було 26 років, це практично мій ровесник. Про яку пенсію йде мова?

— А, пам’ятаю його. Хороший був хлопчина, але не витривалий. Як для його віку, то сил мало бути більше.
На почуте я тільки закотила очі. Досвід цієї жінки вражає. Я на її фоні виглядаю цнотливим, недосвідченим дівчиськом, яке не бачило життя. Але буду відвертою, я розумію чоловіків Ольги. Вона справді заслуговує на всю увагу, яку отримує.

— До речі, доки ти вчора розважалася на своїй вечірці присвяченій Billboard, прості смертні були в казино і витрачали свій гонорар.

— І як твоя удача?

— Та таке… 1000 доларів на вітер, але у мене є втішний приз, — Ольга прикусила губу і кинула на мене хитрий погляд.

— Я навіть боюся запитати, який.

— Гарячий бразилієць, який прилетів підкоряти модельну індустрію. Майже два метри ростом, шість кубиків преса, засмагла шкіра. З нього пристрасть аж перла, коли я вперше на нього кинула погляд.

— І ви? — скільки разів я чула подібні історії, але так і не можу до них звикнути. В Ольги варто повчитися як правильно жити, бо вона знає, що таке справжній кайф.

— О так, і не один раз. Габріель просив мій номер і запрошував на побачення, але я відмовилася. Що було у Вегасі, у ньому залишається. Хлопчина хороший, але тільки на один раз.

— А я то думаю, чому ти така бадьора з самого ранку. Аж дратуєш мене своїм прекрасним настроєм.

— Ти б хоч раз скористалася моїм рекомендаціям, то б теж була в гарному гуморі. Я розумію, що у тебе диплом зі школи “благородних дівчат”, але життя надто коротке, щоб ставити собі рамки. Сьогодні ти дотримуєшся якихось принципів, а завтра дізнаєшся, що у цьому немає сенсу, бо тобі залишився рік.

На мить я бачу зміну емоцій на обличчі Ольги, яка ніби входить у свої думки. Від колишньої посмішки мало що залишається і мені стає від цього зле. Остання думка була надто глибокою на фоні попередньої розмови.

— Люба моя, я бачу, що ти намагаєшся посміхатися, але на твоїй душі є біль та печаль. Відпусти їх. Чим швидше ти це зробиш, тим більше зможеш насолодитися життям.

— Я не можу. Всі думки тільки про нього. Мене ламає з середини, коли я згадую те, що пережила з Артемом. Це вперше, коли я справді відчула себе щасливою.

Як би я не намагалася тримати себе в руках, у мене нічого не виходить. За посмішкою приховується справжня я. І мені дуже боляче. Надто мало пройшло часу, щоб я могла думати про полегшення. Надто свіжа рана, яка досі кровоточить. Я обрала Артема, а він відмовився від мене.

— Дівчинко моя…, — просте звертання, а я відчуваю різкий укол в серце. Саме ці слова мені прошепотіли у вухо в нашу єдину ніч, яка назавжди залишиться одним з найкращих моїх спогадів.

— Не звертайся так до мене, благаю.

— Пробач. Софі, так, тобі погано, але ти маєш опанувати себе.

— Я не знаю як це можна зробити.

— Знаєш. Зроби те, що вмієш найкраще. Дай волю творчості. Вилий весь біль та печаль у текст, опиши всі свої емоції, а потім їх відпусти. Зроби своє розбите серце одним з джерел натхнення, і ти побачиш, як з часом стане легше.

Можливо, Ольга має рацію. Мені потрібно спробувати зануритися в роботу, щоб відвернути думки від Артема. Зараз я сконцентрована тільки на ньому, але це не правильно.

— Дякую за те, що ти в мене є. Без твоєї підтримки мені було б дуже важко.

— А мені було б важко без роботи твоєю нянькою. Ти приносиш у моє життя нові барви, чому я дуже рада, — після почутого захотілося обіймів, за якими я потягнулася.