Розділ 32

— Ти знову збираєшся на свої «міфічні заняття»? — Настя зайшла у гардеробну й демонстративно присіла на пуф.

— У мене сьогодні запланована лекція для абітурієнтів, — сказане було чистою правдою. З Софі ми сьогодні не зустрічалися б у будь-якому разі: у неї фінальні примірки вбрання перед вильотом.

— Артем, хто вона? — я аж сіпнувся від прямого запитання. — Перш ніж ти почнеш виправдовуватися, знай: я бачила, як ти сідав у чуже авто, а на своєму відключив трекер, щоб не було видно, куди їдеш. Дуже часто від тебе тягне солодкими парфумами, а одного разу я помітила на комірі слід від тональної основи.

Настя говорила впевнено, а мені ставало то гаряче, то холодно. У її погляді була не ревність, а впевненість, бо вона озвучувала не здогадки, а факти.

— Останнім часом ти змінився. Постійно тримаєшся за телефон, хоча раніше міг його загубити й не згадати. Вигадаєш різні історії, хоча брехати не вмієш. Твої очі сяють, а сам ти ходиш, ніби в якихось хмарах.

Я випустив краватку з рук і повернувся до дружини. Усередині вирував хаос. Що далі? Відпиратися до останнього чи зняти цей тягар, що душить мене вже місяцями?

Я повільно опустився на підлогу, сперся спиною об шафу. Розум наказував мовчати, а серце - зізнатися. Настя не заслуговувала брехні.

— Думаю, ця розмова була неминучою. Я тільки відтягував її, бо не хотів шкодити ні тобі, ні дитині. Тобі зараз не можна хвилюватися.

— Але я хвилююся щодня! Краще вже все прояснити, ніж щоразу лишатися самій зі своїми думками. Артем, що відбувається? Хто вона? Коли це почалося? І коли я почала втрачати тебе?

Я втомився. Втомився розриватися між провиною й почуттями до Софі. Втомився від постійних докорів Насті, від тіні чужого вчинку, від власного страху перед батьківством. Я мав би ставати сильнішим, але з кожним місяцем було тільки гірше.

— Почну з останнього твого питання, — я зітхнув. — Це все почалося рік тому, коли наше життя перетворилося на відбування покарання. Пам’ятаєш, що я сказав перед відльотом у Корею? Пам’ятаєш, що ми на межі розлучення і я не бачу, що може врятувати наш шлюб?

— Так, важко забути, що ти тоді хотів поставити крапку у наших відносинах.

— Не перекладай усе на мене, Настю. Ти прекрасно знаєш, у чому річ. Мені вистачило кілька тижнів у чужій країні, щоб зрозуміти, без тебе важко. Я справді хотів повернути те, що ми втратили. До того моменту, поки мені не надіслали ті фото.

— Артем, я ж пояснювала не один раз…

— Будь ласка, давай без цього. Якщо ми вирішили говорити відверто, то до кінця. Наші відносини вже нічого не врятує. І ти це знаєш.

Настя замовкла. Довга пауза різала нерви. І раптом вона заговорила.

— Наша історія тривала недовго. Насправді все почалося банально, як у дешевому романі. На одному сеансі масажу я відчула до нього якусь тягу. Ми тоді з тобою були у сильній сварці. Мені так хотілося знову відчути себе жінкою. Хто був ініціатором, навіть не згадаю. Але все закрутилося швидко. Пристрасть накрила з головою, і були наступні зустрічі…

Я слухав і боявся почути біль у грудях. Але його не було. Лише дивне полегшення. Мені потрібно було це знати. Почути її історію до кінця. Зараз, коли сам загруз у забороненому, я навіть міг її зрозуміти.

— Що ти до нього відчувала?

— Бажання. Пристрасть. І все. Жодних почуттів. Я злилася на тебе, на твою холодність, на відсутність близькості. А з ним було просто: кілька зустрічей на тиждень, і все. Але я ніколи не кохала його. У моєму серці місце було тільки для тебе.

Які різні наші історії з Настею. Різні, але водночас схожі. Кожне її слово важило тонну, і мені ставало все важче дихати. Я розстебнув кілька ґудзиків на сорочці. Лекція сьогодні точно мине без мене.

— Мені байдуже, коли це скінчилося, — я зустрів її погляд. — Дай чесну відповідь лише на одне питання.

— Я готова.

— Чия дитина? Хто її справжній батько? — це було єдине, що мене зараз справді хвилювало.

— Ти, Артем. Я готова присягнутися всім, що маю. Син, який от-от народиться, твій.

Важко зітхнувши, я сперся головою на дверцята шафи й прикрив очі. Бажана ясність так і не з’явилася. Навпаки, думки про наше з Настею життя, що давно тріщить по швах, тільки сильніше стискали голову.

Шурхіт поруч змусив мене повернутися до реальності. Дружина обережно опустилася на підлогу й присіла поруч, щоб ми були пліч-о-пліч. Одна її рука лягла на живіт, інша на мою ногу.

— Я була відверта з тобою. Тепер твоя черга. Я заслуговую знати правду, — у її голосі стільки гіркоти, що мороз пробіг шкірою.

Я не знав, як почати. Не знав, як підібрати слова.

— Наші історії з тобою зовсім різні. І чесно, я навіть не уявляю, з чого почати.

— Почни з початку. Як би мені не було боляче, я хочу знати, що з тобою зараз відбувається. Можливо, я навіть зможу зрозуміти.

Я провів рукою по обличчю.

— Це не було кохання з першого погляду чи сліпа пристрасть. Коли ми з Софі вперше зустрілися, я думав, що вона пихата зірка, з якою доведеться панькатися. Я помилявся. Вона виявилася однією з найпрекрасніших людей, яких я знаю. Її харизма, талант, доброта… усе це мене зачарувало.