Розділ 17

Почуте ніяк не вкладалося в голові. Цього просто не може бути. Я не вірила, що співробітники зливали мої дані за гроші й допомагали влаштовувати ці кляті зустрічі. Невже у них зовсім немає сумління? Я ж робила все, щоб наші стосунки були дружніми й теплими.

Я думала, що сталкер з’явився кілька місяців тому, а виявилося, що він був поруч упродовж усієї моєї кар’єри. Мурашки побігли шкірою від усвідомлення масштабу. Хто він такий, що може роками переховуватися від поліції та купувати будь-яку інформацію про мене?

Доки покидьок говорив, я намагалася переварити почуте. Погляд зупинився на Артемові, який був здивований не менше. Ми зустрілися очима, і я побачила його кивок у бік уламків скла. Лише згодом зрозуміла натяк. Скло… ним можна перерізати стрічку.

— Можна дізнатися твоє ім’я? — вирвалося в мене перше, що спало на думку.

Адреналін стискав груди, дихання збивалося. Я мала відволікти його для Артема.

— Пташко співоча, тобі дійсно це цікаво? — я кивнула. — Мене звати Едуард.

— Е… Едуарде, — вимовила я і замовкла. — Мені шкода.

Я зробила крок і поклала руку йому на плече. Він одразу опустив погляд на мою долоню, розгублено розглядаючи її. Я ж намагалася утримувати його обличчям до себе, поки Артем повз до скла.

— Чого ти жалкуєш, моя пташко співоча? — пальці торкнулися мого обличчя. Я ледве стрималася, щоб не відсмикнутися.

 — Жалкую, що довела тебе до такого стану, — слова давалися важко, ніби я йшла мінним полем. — Важко уявити, що ти відчував, коли бачив мою байдужість.

— Мені так хотілося, щоб ти помітила мене серед інших. Ніхто з твоїх фанатів не любить тебе так, як я.

Його рука лягла на мою талію, і мене вивернуло від огиди. Та я мусила витримати, щоб Артем устиг.

— Тепер я розумію. І мені приємно чути про таку підтримку.

Насправді мені хотілося кричати, що артисти теж люди, а не власність фанатів. Що яка ж це любов, якщо мене викрали й накачали? Але я мовчала.

— Софі, я хочу, щоб ти дещо знала, — його голос знизився. — Я закохався, коли вперше побачив тебе на телешоу. Тоді ти була юною, невинною, і я хотів стати твоєю стіною від жорстокого світу шоубізнесу.

Мене пересмикнуло. Я не хочу такої любові. Це патологія закохатися в образ по телевізору.

— Едуарде, я навіть не знаю, як на це реагувати, — мій погляд мимоволі знову шукав Артема.

***

Софі справжня молодчинка, з одного погляду зрозуміла, чого я від неї хочу. Попри страх, вона блискавично відвернула його увагу. Я ж повільно підповзав до уламка скла. Руки були зв’язані спереду і це рятувало.

Його маячня про «любов» різала слух. Софі змушена підігравати цьому, тремтячи в його руках. А я встиг підхопити скло. Викручував зап’ястя, змушуючи гострий край різати стрічку. Вона піддавалася важко, та вибору не було. Кров із порізаної руки крапала на підлогу, але я не зважав.

Я підняв погляд. Софі слухала його нісенітниці, але коли наші очі зустрілися, я всміхнувся й кивнув. Вона зрозуміла, ще трохи.

— Пташко співоча, мені достатньо твоєї уваги. Хочу, щоб ти подарувала мені усвідомлення, що я для тебе особливий, — він нахабно поправив її пасмо.

Я вже звільнив руки й майже розрізав стрічку на ногах. Ще мить  і…

— Я тобі подарую таке усвідомлення, — сказав я, підводячись.

Викрадач розвернувся ліниво, навіть не чекаючи підступу. Це була його фатальна помилка.

Перший удар кулаком  у щелепу.

— Це за те, що ти підняв руку на Софі.

Він захитався, по обличчю потекла кров. Я схопив його за комір і влупив у живіт.

— А це лише початок.

***

Перед очима ніби кадр із фільму. Артем підводиться й кидає викрадачеві виклик. Секунда і кімнату наповнюють стогони. Я машинально відходжу назад, щоб не опинитися між ними.

— Що ти з нею мав зробити? ВІДПОВІДАЙ! — його крик змушує мене здригнутися.

Я звикла бачити Артема виваженим і спокійним, але зараз він наче інший, палає від люті, готовий розтрощити все навколо. Удари сиплються один за одним. Сталкер ледве тримається на ногах, спльовуючи кров. Я боюся, що Артем може зайти надто далеко.

— Артеме… — мої слова губляться в порожнечі.

— Де твій бездоганний план? Поліція вже їде, але до того я встигну добряче відплатити за все, що ти зробив Софі!

Черговий удар, і викрадач падає. Здається, він непритомний. Тепер мене лякає не він, а Артем.

— Артеме, мені зле, — кажу, намагаючись повернути його до тями.

— Що таке?

— Паморочиться голова, темніє в очах… — я кажу правду. Кров – моя найбільша слабкість. Вона всюди: і на ньому, і на сталкері. Ноги тремтять, ледве тримають.

Чоловік робить кроки до мене, даючи опору. Запах крові б’є в ніс, і мене нудить. Перед очима все пливе…

— Софі? — я бачу його розгублене обличчя і розумію, що стою на межі непритомності.