Розділ 12

Це вперше спортивний комплекс “Олімпійський” настільки заповнений людьми. Раніше я не бував на таких масштабних концертах, тож почувався дезорієнтованим. Лише VIP-ложа, де ми з Настею сиділи серед кількох людей, рятувала від відчуття натовпу.

— Друзі, подивіться, де ми з Артемом знаходимося, — Настя увімкнула передню камеру.

Телефон націлився на мене, довелося помахати в об’єктив і натягнути посмішку. Мене нудило від цього блогерського життя.

— І так, ми з Артемом сьогодні VIP-гості на фестивалі “Незламні”!

Настя світилася від щастя, коли отримала квитки від Софі. Уся її злість за моє пізнє повернення випарувалася, і я був радий, що хоч сьогодні уникнув зайвих дорікань.

— Сьогодні чекає багато цікавого контенту, адже ми потрапимо за куліси, — радісно оголосила вона.

Я ж відвернувся вбік, щоб уникнути камери, і розблокував телефон. У стрічці десятки історій, доки не натрапив на знайоме обличчя. Галочка біля акаунта, звісно, Софі.

— Хей, любі, на зв’язку Софі. Ви готові до вечора? Бо я вже не можу дочекатися, — сказала вона з гримерки, поки стиліст працював над зачіскою.

Співачка виглядала значно краще, ніж минулого разу: очі сяяли, знову відчувалася її енергетика. Я хотів відреагувати, але передумав, у неї у діректі певно тисячі повідомлень. Тоді написав у Telegram:

💬Софі від Артема: Бажаю вдалого виступу. І ще раз дякую за квитки. Ми чекаємо на твій вихід.

Відразу з’явилися галочки прочитання.

💬Артему від Софі: Дякую за підтримку♥. Рада, що ви з дружиною прийшли)

Я всміхнувся.

— Що тебе потішило? — Настя вже закінчила трансляцію.

— Нічого, просто гортав історії.

Вона тільки знизала плечима. На сцені заговорив ведучий, готуючи публіку. А я чекав лише на Софі.

***

— І хто ж тобі так підняв настрій? — голос Ольги змусив мене здригнутися.

— Не підкрадайся так. Відписувала репетитору, який тут за моїм запрошенням, — я заховала телефон.

— Красунчик теж тут? — Ольга сплеснула руками. — Так ось кому ти брала квитки!

— Він з дружиною, — кинула я, але вона лише закотила очі.

— А якщо то не обручка, а аксесуар? Не вірю, що такий чоловік зайнятий якоюсь лярвою.

— Тебе не бентежить різниця у двадцять років?

— Жодним чином! Кохання не має віку.

— Та яке кохання, якщо ви ледь знайомі?

— Мені досить твоїх розповідей. Я б його звабила, от побачиш.

Вона театрально провела руками по тілу, демонструючи форми, а я лише посміялася. У свої п’ятдесят Ольга справді мала чим пишатися.

— Добре, наступного разу організую вам приватну розмову. Але натомість ти мені пудинг.

— Якщо я осідлаю на ті стегна, то спечу тобі десятикілограмовий торт.

— О Боже… не хочу це уявляти!

— Софі, вам доставка, — дівчинка з команди простягнула коробочку, перев’язану стрічкою.

Ми відкрили її й завмерли. Усередині був мій портрет, викладений з якихось комах та крил метеликів.

— Що за…?

Під кришкою записка: “Люба моя, пташка співоча. Сподіваюся, подарунок тобі сподобається. Чекаю твого виходу, але ще більше – нашої зустрічі.”

— Ні… — руки затремтіли. — Це знову він.

— Я не вийду на сцену! А якщо він серед глядачів?

Я відчувала, як паніка стискає горло.

— Софі, ти мусиш. Охорона поруч, поліція цим займеться. Ми захистимо тебе.

***

Концерт тривав понад годину, і я зрозумів, що організатори справді постаралися. Підбір зірок і репертуару змушував насолоджуватися вечором. Публіка відривалася на повну.

Настя теж була у захваті. Вона підбігла до поруччя VIP-ложі, щоб краще бачити сцену, й час від часу підтанцьовувала. Я ж стежив, щоб усе було гаразд, адже термін уже чималий і потрібно берегти її здоров’я.

Багато виконавців були не в моєму смаку, тому я інколи гортав новини у телефоні. Настя спершу бурчала, але швидко махнула рукою й танцювала за двох.

— Любі гості нашого фестивалю, — пролунало зі сцени. — Сподіваюся, ви готові до нашої окраси програми. Зустрічайте надзвичайну Софі!

Світло згасло. Я піднявся й підійшов до поруччя. Прожектор освітив центр сцени, де підіймалася платформа зі співачкою.

Софі в довгій сріблястій сукні виглядала так легко й невинно, що не хотілося відводити погляду. За її спиною розгорнулася масивна конструкція у формі крил. У залі суцільне захоплення, хтось навіть ахнув.

Срібне конфеті сипалося зі стелі, платформа здіймалася вище. Здавалося, що Софі справді летить. У мене перехопило подих, а по шкірі побігли мурашки. Решта концерту тьмяніла на фоні цього номера.