Розділ 11

Розповідь змусила мене поглянути на Софі іншими очима. Переді мною була така ж людина, як і я. До цього я навіть не міг подумати, що музична індустрія така важка.

— Знаєш, у чомусь ми з тобою схожі.

Насправді я як ніхто розумію Софі.

— Батько ректор КНЛУ, мати професор кафедри. Університет мені обрати не дали. Я свідомо знав, що буду у лінгвістичному. Сторгувалися на тому, що я закінчу факультет східної й слов’янської філології. Зараз працюю у підготовчому відділенні з іноземцями, які приїхали до наших закладів освіти вступати, але спокою від батька ніякого не маю.

— А ким ти хотів бути, якби мав вибір? — гарне питання, яке мені вперше поставили. На мить я навіть розгубився, адже не знав, що відразу сказати.

— Мені цікаво досліджувати щось нове. Викладання змушує бути прив’язаним до студентів і навчального закладу, я ж хочу подорожувати по світу. Нещодавно я мав п’ятимісячне відрядження до Південної Кореї. Незабутній досвід.

— Я практично нічого не знаю про Азію. Розкажи мені про свою подорож, будь ласка, — цікавість співрозмовниці навпроти підкупила, а тому я почав говорити.

Спочатку я розповів про кафедру корейської і японської філології, яку закінчив під час магістратури. Про наукову роботу, присвячену інноваційному розвитку Південної Кореї. Про стажування в Японії, де я повністю занурився у їхню культуру.

У 2022 році КНЛУ уклав угоду про академічну співпрацю з приватним християнським університетом Ханнам, розташованим у місті Теджон. У рамках співпраці я поїхав амбасадором від підготовчого відділення, де навчається великий відсоток корейців.

— Мені подобається їхній менталітет і безпека. Цікавий факт: якщо ти забудеш телефон, то хоч через годину, хоч через день він буде лежати на тому самому місці. Люди так навіть займають місця. Якщо є вільний столик і ти ставиш на нього свій гаманець, то ніхто не може його забрати або переставити. Столик залишається за тобою.

— У нас так би не працювало, — Софі усміхнулася.

— В Азії поширена ієрархія. У них заведено запитувати про вік, сімейний стан, місце роботи та посади, а також, у деяких випадках, про місце народження та закінчений навчальний заклад. Вся ця інформація потрібна корейцям у першу чергу для того, щоб встановити соціальні координати свого нового знайомого і, відповідно, зрозуміти, як слід з ним поводитися.

Далі я розповів Софі, як правильно звертатися до тієї чи іншої людини та про приставки до імені, які вживаються. У відповідь я бачив щиру зацікавленість, яка давала мені натхнення говорити далі.

— А як би я мала до тебе звертатися?

— Тут потрібно визначити, у яких ми відносинах. Якщо ми говоримо про формальне звертання до вчителя, то потрібно говорити «сонбе» з суфіксом «нім» (найповажніша форма). Вийшло б Артем сонбе-нім. Якщо мова йде про друзів, то так, як я старший, ти мала б казати мені Артем оппа. Для мене ти зараз Софі-нім.

— А як звертаються до коханої людини?

— Зазвичай грає роль інтонація і закінчення «-а» або «-я». Тут уже приставки «оппа» може і не бути. Мені важко навести приклад з нашими іменами.

Я спробував наслідувати манеру розмови кореянок до їхніх других половинок, на що отримав голосний сміх. Справедливо, навіть мені ріже вуха той фальцет, яким я намагався зобразити діалог. 

— Це все так цікаво. Я хотіла ще запитати… — речення обірвалося на півслові. Ми одночасно повернули голову у бік мого телефону, що почав активно вібрувати.

На дисплеї висвітився номер Насті. Я взяв слухавку й одразу збив звук, щоб до артистки не доходили обривки фраз. Знаючи дружину, я краще перестрахуюся, щоб не потрапити у незручну ситуацію.

— Артеме, ти бачив котра зараз година? Чому ти досі не їдеш додому? — я машинально перевів погляд на годинник і був здивований, коли побачив пів на десяту вечора.

— Щось трапилося? — у відповідь лаконічне «ні». — Скоро буду.

Я вимкнув розмову раніше, ніж у динаміку б полилися докори. Діалог зі співачкою підняв мені настрій, який я не хотів псувати. По поверненню додому Настя встигне влаштувати мені концерт, у цьому я навіть не сумнівався.

— Софі, я щось надто засидівся. Хотів дати тобі відпочити, а натомість заговорив.

— Ні, це взагалі не так. Якщо чесно, то мені було так комфортно і цікаво, — на почуте я не міг не посміхнутися.

— Мені також. Я приємно вражений нашим знайомством.

Це вперше, коли я так сильно помилився в людині.

***

Артем пішов до передпокою, щоб одягнути верхній одяг, а я проводжала його. Мені шкода, що розмова була перервана, адже я мала так багато питань. Давно у мене не було такого цікавого співрозмовника.

— Мало не забула!

Попросивши Артема зачекати хвильку, я побігла до гардеробної, де підготувала забутий бомбер, який раніше не мала змоги віддати.

— Ти забув забрати, — я протягнула верхній одяг його власнику. — А це подяка за порятунок.

Артем із подивом дивився на білий конверт, який я намагалася йому вручити. У відповідь почалося торочення і негативне хитання головою на мої спроби передати його.