Розділ 9

До заняття залишалося близько години, як мені прийшло повідомлення.

💬Артему від Софі: Доброго дня. Я трохи погано себе почуваю, а тому мені важко їхати в офіс. Якщо Ви не проти, то ми можемо провести заняття в мене вдома? Консьєржа я попередила про Ваш візит.

💬 Софі від Артема: Доброго дня. Мені не важко приїхати, але скажіть, будь ласка, наскільки Вам погано? Можливо краще перенести заняття, якщо Вам зле?

💬Артему від Софі: Не хвилюйтеся, я в змозі працювати. Якщо Вам не буде завдавати дискомфорту моя маска, то очікую).

По останньому смс і ситуації, яка склалася кілька днів тому, не було важко здогадатися, чому Софі зле. Як я й думав, вона захворіла. Сподіваюся, що це проста застуда, а не щось серйозніше. У ту ніч було доволі морозно. Можливе навіть запалення легенів.

Я знову глянув на адресу, яку мені написали. У голові визирнув спогад обіймів біля під’їзду. Щось я тоді занадто розгубився, що навіть не відповів взаємністю Софі. Стояв немов укопаний і думав про субординацію, яку маю тримати із зіркою. Мені тоді лише збентежено посміхнулися і побажали доброї ночі. Сьогодні буде перше заняття після тієї зустрічі.

Часу у мене не так багато, а тому я поспішно прощаюся зі студентами й іду до стоянки, де припаркований мій автомобіль. Перед тим як вирушити до Софі, вирішую заїхати за фруктами в якості невеликого презенту для скорішого одужання. На щастя, супермаркет був неподалік від її квартири, що дозволило зекономити час.

Відділ із фруктами мав хороший асортимент, від якого розбігалися очі. Логіка підказувала мені, що цитрусові і яблука у Софі точно є. Погляд зачепився за стійку з полуницею.

Під час першого заняття я попросив Софі розповісти кілька фактів про себе. Тоді ж я й дізнався, що її улюблена ягода – саме полуниця. Тепер вибір був очевидним. Я схопив кошичок й попрямував до каси, адже час підтискав.

Як і сказала Софі, на мене чекав консьєрж, який люб’язно провів до ліфта та пояснив, як потрапити у потрібну квартиру. Якесь дивне передчуття супроводжувало мене аж до дверей із номером 55. Я натиснув дзвінок і машинально глянув на годинник. До заняття залишалося кілька хвилин, моя педантичність була задоволена.

Не минуло й хвилини, як клацнув замок. Двері відчинилися навстіж, і на порозі з’явилася господарка, яка переминалася з ноги на ногу.

— Доброго дня, — лише по очах я міг зрозуміти, що Софі мені посміхається, адже обличчя було прикрите медичною маскою. — Проходьте, будь ласка.

Сьогодні вона виглядала зовсім не так, як я звик бачити останній місяць. Без косметики, зібране у хвіст волосся, замість дизайнерського вбрання – звичайний домашній костюм. А ще пухнасті капці з мордочками зайця, які чомусь розчулили мене найбільше.

Якщо раніше я бачив недосяжну зірку, то зараз переді мною стояла звичайна дівчина, одна з тих, яких я вчив щодня.

— Артеме? — я прокліпався й зрозумів, що досі стою на порозі, замислившись.

— Перепрошую. Це вам, — я зайшов усередину, зачинив двері й вручив їй кошичок з полуницею.

— Боже, навіщо ви її купили? Вона посеред лютого коштує, ніби героїн! — Софі спантеличено подивилася на мене.

— Це для вашого одужання, — відповів я, вішаючи пальто на вішак.

— Я вам щиро дякую, але це було зайве. Ви занадто багато турбуєтеся про мене. Я навіть відчуваю себе ніяково.

— Вважайте, що це особливість мого виховання.

Софі запросила мене на кухню випити чаю перед заняттям. Вона, мабуть, разів десять подякувала за полуницю й не менше двадцяти перепросила за свій вигляд і за те, що могла наражати мене на хворобу. Я лише встигав повторювати, що все гаразд.

Поки дівчина заварювала чай, я дістав свої матеріали. Після розмови з паном Левицьким я довго думав, як правильно побудувати курс. Зупинився на методиці LAMP, що базувалася на практиці та діалогах.

— Пригощайтеся, будь ласка, — Софі поставила переді мною чашку чаю та кілька солодощів.

— Дякую, — я кивнув. Співачка сіла навпроти, обхопивши чашку двома руками, ніби намагаючись зігрітися.

— У вас температура? — запитав я. У відповідь – легкий кивок. — Скільки?

— Тридцять сім і дев’ять. Але я в нормі, чесно… — поспішила виправдатися вона.

— Так не піде. Я не хочу вас навантажувати в такому стані.

— Але ми й так переносили заняття через мене. Мені дуже незручно. Давайте хоч спробуємо попрактикуватися.

— Вашій голові потрібен спокій. Але ми можемо просто поговорити, — сказав я, ще не до кінця усвідомивши свою поступку.

Це було вперше, коли я дозволяв собі таку лояльність. Зазвичай я вимогливий і не йду на попуски. Але сьогодні все було інакше. Софі виглядала настільки виснаженою, що мені щиро хотілося дати їй відпочити.