Розділ 7

Тепла вода у ванні дозволяє м’язам розслабитися. Я вимикаю кран, коли бачу, що піна вже майже вилазить за краї. Після інтенсивного тренування хотілося просто поніжитися і відпочити.

Фоном лунає музика з рекомендацій YouTube, я заплющую очі, насолоджуючись моментом. Нарешті законний вихідний. Спершу навідав батьків. Мама, як завжди, хотіла погладити живіт "улюбленої невістки". Далі Настя поїхала в салони краси, я до друзів і спортзалу.

Музика на мить затихає і я чую, як двері відчиняються. Тихі кроки за спиною мене не цікавлять аж ніяк, а тому я навіть не розплющую очі. Хоча краще, щоб мене зараз ніхто не турбував.

Тіло напружується в мить, коли чужі долоні опускаються на плечі. Настя починає розминати м’язи, а мені хочеться сіпнутися. Релакс покидає мене і навіть чужий масаж не спиняє його.

— Чому ти такий напружений? — шепоче вона, переходячи до ключиць. Я перехоплюю руку й розплющую очі.

— Ти щось хотіла?

— Хотіла… тебе, — дружина сідає на бортик ванни, грайливо закушує губу.

Я вже знаю, куди все йде.

— Ти багато місяців мене не торкався. Я скучила за тобою. Моє тіло скучило, — я переводжу погляд на стіну. Не хочу бачити її.

— Настю… — мені ставлять палець на губи.

— Я говорила з лікарем. У мене немає ніяких ускладнень, ми можемо спробувати подарувати один одному задоволення. Тим паче, що способів є багато. Головне цього захотіти!

— Не хочу…

За ці п’ять місяців у Кореї я жодного разу не подумав за дружину у сексуальному плані. Звістки про її зраду тільки додали мені відрази. Я давно не відчуваю нормального потягу в сторону Насті, як морально, так і фізично. Я так не можу…

Зрозумівши, що розслабитися не вийде, я почав підводитись з води, яка поступово охолоджувалася. Настя встала з бортика і дала мені можливість стати на килимок.

Дружина розвернула мене у свою сторону, щоб знову зустрітися поглядом. Мене ця ситуація починає дратувати. Кілька секунд зорового контакту, а далі я бачу, як переді мною починають опускатися на коліна.

— Милий, я так скучила за тобою, — під моїм пупком залишають поцілунок. — Я так хочу знову стати одним цілим з тобою. — Поцілунок у тазостегнову кістку.

Я спостерігаю за діями дружини й розумію, що нічого не відчуваю, особливо, коли мою чоловічу гордість накривають рукою. Вона торкається мене, але я нічого не відчуваю, навіть бувши без сексу пів року.

— Припини, — я підхоплюю її за плечі й допомагаю встати. В очах Насті  подив і розчарування.

— У тебе хтось з’явився?

Я обмотуюся рушником.

— Я тебе не хочу з дня, коли дізнався про твою зраду, — отримую ляпаса.

— Це брехня! Як ти можеш?

— Не варто хвилюватися. Облишмо цю тему, — я зберігаю спокій.

— Як? Ти відштовхуєш мене, звинувачуєш у зраді, уникаєш близькості. Мені боляче!

— Боляче було мені, коли я побачив ті фото, де ти цілувалася з іншим чоловіком. Боляче було чути від наших спільних знайомих, які вас бачили разом, що мені зраджують. Боляче те, що ти переконуєш, що носиш мою дитину, хоча це не так, — емоції вирували в мені, але я намагався бути спокійним стосовно вагітної Насті.

— Той вечір був помилкою. Я кохаю тільки тебе і ніхто крім тебе мені потрібний. Скажи, що мені зробити, щоб ти нарешті повірив цьому? — для мене це пусті слова…

У голові було надто багато думок, які так хотілося озвучити. Я набрав у легені повітря, щоб було легше говорити, але не зміг сказати й слова. Вібрація телефону перемикнула мою увагу. На екрані – номер Софі.

— Може, ти не хочеш мене саме через неї? — питає Настя, її голос гострий, як ніж.

— Слухаю вас, — кажу я, не зводячи очей з дружини.

— Артеме, пробачте, що так пізно. Але мені дуже потрібна допомога, — голос Софі звучить схвильовано.

І мені стає дуже тривожно теж.

— Що відбувається? Ти куди зібрався? — Настя забігла в спальню й перегородила мені шлях до гардеробної.

— У мене немає часу на балачки, — я відсунув її, щоб пройти далі.

Дзвінок Софі вибив ґрунт з-під ніг. Її голос тремтів, у ньому відчувалася тривога й страх. Я відчував, що не потрібно було ставити зайвих питань, я мав просто їхати. І якнайшвидше.

— Артеме, ти їдеш до якоїсь жінки й навіть не приховуєш цього!

Наспіх обтершись рушником, я швидко почав одягатися. Зараз зовнішній вигляд не мав жодного значення: джинси, футболка, бомбер, цього вистачить. 

— Якщо ти зараз підеш, то переступиш через мене і нашого малюка! — слова Насті наздогнали мене, коли я в передпокої зав’язував шнурки на кросівках.

— Перестань, будь ласка. Я все поясню, коли повернуся, — я підійшов до дружини й швидко торкнувся губами її світлої маківки. — Лягай у ліжко й відпочивай.

Її важкі зітхання вже не могли мене зупинити. Схопивши ключі від машини, я вийшов у коридор і попрямував до ліфта, щоб спуститися в підземний паркінг. Погляд ковзнув по екрану телефону, час невблаганно наближався до опівночі.