Розділ 6

Кілька тижнів потому

Промінчики сонця пробиваються крізь напівзашторені вікна, і я мружуся, тягнусь, як кішка, насолоджуючись рідкісною розкішшю: прокинутись не за будильником. Сьогодні мій законний вихідний. Жодних зйомок, інтерв’ю, англійської. Тільки я і тиша.

Годинник показує пів на дванадцяту. Я не в настрої готувати, тому відкриваю додаток і замовляю панкейки з лососем, яйце Бенедикт, ліниві сирники під карамельним соусом і ванільний раф. Зелена дієта позаду, сьогодні день справжньої їжі.

Поки чекаю доставку, приймаю легкий душ, зволожую шкіру і вмикаю “Flowers” Майлі Сайрус. У рушнику, з маскою на обличчі й в старій розтягнутій футболці, я танцюю на кухні, безтурботна, трохи смішна, але вперше за довгий час щаслива.

Дзвінок. Телефон завібрував і зруйнував мій ідеальний ранок. На екрані – Сергій. Уже погано.

— Слухаю, — без жодного ентузіазму.

— І тобі привіт. Я сподіваюся, що ти відпочила, бо така розкіш підійшла до кінця. Через годину до тебе приїде команда на чолі з Ольгою, яка допоможе зібратися на виступ. — Що? 

— Про що йде мова? Який у біса виступ? — Пластикова виделка, яка була в руках, переламалася навпіл і один з гострих країв впився мені в шкіру. Болю я не відчувала, адже мене переповнював гнів. 

— Сьогодні буде закрита вечірка з приводу підписання однією провідною компанією вигідного контракту з іноземцями. Вони хочуть, щоб ти виступила з декількома хітами й за терміновість платять подвійний гонорар, який ти ніколи ще не отримувала. 

— Я так розумію, що ти все вирішив за мене? — моєму обуренню не було ніяких меж. 

— Авжеж! Ти хіба чимось незадоволена? Щось не подобається?

— Не подобається, що моя думка взагалі не враховується. Вперше за скільки тижнів я отримала свій законний вихідний. Я хочу хоч один день по-людськи відпочити.

— Дівчинко моя, здається ти забула, що у тебе є контракт, який дозволяє мені прийняти будь-яке рішення без твоєї участі. Хочеш цього чи ні, але сьогодні ти розважаєш публіку. Подумаєш щось утнути й сильно пошкодуєш про це. 

Перед очима сплив цей бісів контракт, який ніби зашморг на шиї. Там прописані одні обов’язки й жодних прав. За будь-яку провину мене чекає матеріальна відповідальність. Сергій встановив мені жорстокі санкції та обмеження. Без дозволу компанії я чхнути зайвий раз не могла. Для усього потрібне погодження. 

Але я так важко виборювала цей вихідний…

— Піду тільки у випадку, якщо завтра буде вихідний і ніхто мене не чіпатиме цілий день, — знаю, що це марно, але все одно вирішую поторгуватися. 

— Ти мені умови будеш ставити тільки у випадку, коли чогось досягнеш або зможеш оплатити подвійний гонорар. Графік не підлягає корективам. Якщо буде якесь вікно, Ольга тебе повідомить, — це були останні слова, які я почула від Сергія, який просто мене збив, щоб не слухати дорікань.

Я сиджу, втупившись у їжу, яка вже не радує. Все всередині стискається. Я знову просто інструмент у руках лейбла. Вперше за тижні мала змогу видихнути, але мені нагадали: я лише зобов’язана.

***

Авто тільки під’їжджає до заміського маєтку, а мене вже стискає тривога. Далеко від міста, службова машина не чекатиме, доведеться дзвонити заздалегідь. Виходжу і мороз пронизує до кісток. Мінус п’ять, а я в короткій сукні, тонких панчохах і підборах. Хутро на плечах не рятує.

— Ну нарешті! — Сергій, як завжди, з'являється запізно.

— Ти знущаєшся? Я вже задубіла! Можемо зайти?

— Покрутись, оцінимо вигляд.

— Не зараз. Я замерзаю.

Сергій підходить впритул, ставить руку на талію. Від нього несе алкоголем. У шлунку холоне. Але йду поруч іншого варіанту немає.

Усередині сидить двадцять чоловіків, частина оточена дівчатами. Всі на підпитку. Столи завалені їжею та пляшками. Мене оцінюють з відвертим інтересом. Я відчуваю себе не артисткою, а “розвагою на вечір”.

Підіймаюсь на п’єдестал. Ніякого репертуару, Сергій сказав співати найвідоміші хіти. Він сьогодні “глядач”. Чому продюсер тут, невідомо, але це не просто запрошення. 

— Доброго вечора, любі глядачі. Мені дуже приємно стояти перед вами й мати змогу подарувати вам маленьке шоу, — мене нудило від кожного сказаного слова, але я не мала зганьбитися. 

Першою піснею були “Душа”, щоб розігріти публіку. Хоча, судячи з випитого алкоголю, розігрівати тут нікого. Як би я не намагалася розслабитися, у мене нічого не виходило. Я постійно відчуваю проникливі погляди, які блукають по моєму тілу. І з них усіх мене найбільше лякав погляд Сергія. Я відчуваю, що щось сьогодні не так. Мій продюсер якийсь інший, що починає насторожувати.

Заспівавши останній сингл я роблю уклін і кажу прощальну промову. У відповідь мені плескають і просять приєднатися до застілля. Мені хочеться різко відповісти на таку пропозицію, але Сергій не дає цього зробити. Він допомагає мені спустися з п'єдесталу і за руку веде до столу

 — Відпусти! — я намагаюся висмикнути руку, але мені не дають цього зробити. Хватка продюсера стає все сильнішою і я відчуваю, що завтра на моїй шкірі будуть синці.