Розділ 4

— Куди збираєшся? — Настя оперлася на одвірок, спостерігаючи, як я застібаю сорочку.

— На заняття зі співачкою. Сьогодні ми починаємо працювати.

Дістаю з футляра два годинники і думаю над тим, який буде гармонійніше виглядати.

 — Ти так чепуришся, ніби це побачення. Я щось маю знати?

— Не ревнуй. Я приводів не давав. А от ти… — я вдягаю піджак, беру портфель.

 — Артеме, скільки можна? Знову ця тема? — слова дружини проходять повз вуха. Я дивлюся котра година і розумію, що пора виїжджати. Ненавиджу спізнюватися.

— Це ти її підіймаєш, не я.

Я обходжу Настю і йду до передпокою, щоб взутися і накинути на себе пальто. Менше всього хочу зараз продовжувати цю суперечку і псувати свій настрій. 

— Скільки триватиме? Коли будеш вдома? — Не встиг зробити кроку до дверей, як перед ними стала Настя, яка схрестила руки на грудях і незадоволено дивилася на мене.

— Не знаю. Підлаштовуюсь під графік клієнтки.

— Ви будете самі?

— Це допит чи що? — мої брови звелися до перенісся, а виріз обличчя став похмурим. Настя починає дратувати своїми питаннями.

Дружина зітхає.

 — Я просто хвилююся. Ти останнім часом далекий від мене.

— Обговоримо ввечері, добре? — я коротко цілую її в щоку.

 — Продуктивного заняття.

Я зачинив за собою двері й відчув полегшення, ніби вийшов із задушливої кімнати. У повітрі ще висів запах Настиного парфуму, але думки вже були далеко від дому. Від її настирливих запитань неможливо втекти, як і від того, що стоїть між нами глибше, ніж щоденні сварки.

Мені не потрібно було дзеркала, щоб знати: холод на обличчі – лише відображення того, що давно оселилося всередині.

Ми з Настею вже давно жили на межі розлучення: сімейне життя повільно й невідворотно йшло під укіс. Щоденні сварки, мовчазні вечері, її постійна потреба в увазі публіки й моє бажання триматися осторонь – усе це накопичувалося, як тріщина, що вже не раз наростала, поки одного дня я не взяв паузу. Я поїхав у відрядження до Кореї, думаючи, що відстань прояснить думки, що час і простір усе розставлять на місця. Там я дізнався про її зраду і це розбило мене сильніше, ніж я очікував. Розлучення тоді здавалося неминучим, і я уже уявляв собі, як рушу іншим шляхом.

Повернення додому мало стати зустріччю двох людей, які розійшлися й обрали різні дороги. Натомість мене чекала інша правда, яка підкосила ноги під собою: вагітність. Я їхав додому з важким багажем розчарувань і планів на розрив, а зустрів сюрприз, який підняв ще більше питань.

Спогади

Пам’ятаю, як в аеропорту отетерів, коли побачив, хто мене зустрічає. Раніше Настя не виявляла бажання забирати мене з валізами, а тут навіть сюрприз вирішила зробити. Я був такий втомлений від перельоту, навіть на автоматі обійняв дружину, що кинулася мені на шию. Коли до мене притулилося чуже тіло, я відчув, що щось не так.

— Настю? — я зупинився й уперся поглядом у її живіт, який помітно округлився.

 — Я… хотіла зробити тобі сюрприз, — її рука поклала мою на живіт.

У голові не вкладалося. П’ять місяців я був у відрядженні.

— Цього не може бути.

— Може. Ми станемо батьками.

Я смикнув руку, відчуваючи, як стискається горло.

— У нас же давно нічого не було. Звідки ця дитина?

— Ти мене ображаєш. Ми ж були разом перед твоїм від’їздом. А може, це ти там когось знайшов і вже не пам’ятаєш, коли й з ким спав?

Класика – напасти, щоб захиститися. Та я не дурень. Усе розумію. Просто… не вірю.

— Мені потрібен час, — пробурмотів я. Насправді потрібен тест ДНК.

***

— Любі мої, у нас з Артемом для вас новина! — Я за кермом, змушено посміхнувся, доки Настя проводила пряму трансляцію для своїх читачів. — Ми їдемо на УЗД і отримаємо конверт зі статтю дитини!

Настя давно занурилася в блогерство. Спершу я підтримував, але згодом її медійність почала поглинати й мене. Сварки стали звичними. Я просив не втягувати мене в її контент, та марно. Удома мовчання або лайка, а на камеру: посмішки, обійми, любов. 

— До речі, ми плануємо Gender party, — заливалася вона в ефір. — Все буде тільки для близьких.

Я нічого не планував. І не хотів ніяких вечірок. Та якщо їй так зручно, будь ласка.

— Коханий, кого ти більше хочеш: хлопчика чи дівчинку?

— Якщо це моя дитина, то мені байдуже. Головне, щоб була здорова.

Її посмішка сіпнулася. Знову я нагадав про сумнів. Мовчки доїхали до лікарні. Я допоміг Насті вийти, живіт уже був досить великим. Це вперше, коли я супроводжую Настю на огляд.

— Майбутній тато, послухаєте, як б’ється серце малюка? — лікар простяг стетоскоп.

Наші погляди зустрілися. Я приклав прилад до її живота. Маленьке серце стукало. І в мені всередині щось стиснулося. Не знаю, що саме, але це було сильно.