Розділ 3

— Приємно з вами познайомитися, Софі, — голос викладача змусив мене виринути з думок. Я сьогодні ніби не у своїй тарілці.

— Що ж, ви спілкуйтесь, а я піду до себе, — Сергій кинув через плече і залишив нас удвох. Я стояла на місці, не знаючи, що робити далі.

— Сьогодні не займу багато часу. Просто хочу зрозуміти, з чим будемо працювати, — репетитор спокійно поглянув на мене.

— Що? — я кліпнула. Думки плутались: сталкер, клята англійська, повний аврал у графіку.

Артем (так його звали) зітхнув. На чолі проступила вена, ознака стриманого роздратування.

— Можемо знайти тихе місце для розмови?

Я кивнула й повела його до студії: єдиного місця, де мені завжди спокійно. Зачинивши двері, показала на диван.

— Почнемо? — голос Артема був стриманим.

— Так, — я закуталась у шарф і сіла навпроти. Тільки б швидше це закінчилось.

— Який у вас рівень англійської?

— Між A2 і B1. Але давно не практикувалась, — відповіла я, згадуючи, як колись мріяла стати вчителькою.

— Tell me something about yourself.

Окей, Софі, зосередься. Ніхто тебе не кусає.

— My name is Sofia Shvets. I am twenty-four years old....

Почала з банального. Акцент помітний, але слова давались легко. Я говорила, уникаючи його погляду. Просто хотіла пройти цей імпровізований екзамен.

— Tell me about your profession.

— I'm a singer. My most popular single is called “Soul”.

Ще трохи питань, і нарешті:

— That's enough. А тепер невеличкий тест.

Я кивнула. Зітхнула. Сіла з бланком.

***

Перші хвилини мене дратувала її неуважність. Здавалося, вона десь далеко думками. Але варто було нам залишитись удвох, як усе змінилося. Софі слухала уважно, відповідала щиро. І хоч її англійська кульгала, потенціал був. Було з чим працювати.

Я озирнувся в кімнаті. Світла студія, купа апаратури, гітара, пульти, ноти. Творчий безлад. Мені вперше стало цікаво: скільки роботи стоїть за однією піснею?

Повернув погляд до Софі. Вона, закутавшись у шарф, зосереджено писала. Ніби вже не зірка, а звичайна дівчина, яка просто намагається щось вивчити.

— Артем Вікторович, я закінчила, — її голос повернув мене в реальність.

— Просто Артем, — усміхнувся я.

— Добре.

Перевіривши тест, я здивувався: помилок небагато.

— У вас рівень B1. Гарний результат. Ви колись займалися з репетитором?

— Ні, сама вчилась. Я педагог за освітою. Учитель молодших класів.

— Ви? Учителька? — не стримав я здивування.

— Вам смішно?

— Просто важко уявити. Мікрофон вам пасує більше, ніж указка.

— Ви мої виступи не бачили?

— Ні…

— Подивіться. Переконаєтесь, що у школі мені точно не місце.

Я посміхнувся. Співачка почала мені подобатися. Щира, емоційна, жива.

Ми домовилися про розклад. В основному – вечірні години. Настя цьому точно не зрадіє.

Тільки під час прощання до мене дійшла думка, що у розкладі я не побачив жодного вихідного дня. Навіть субота і неділя були розписані у Софі, що викликало у мене щире співчуття. Важко уявити життя з таким графіком.

***

Заняття тривало не так довго, як я думала. На щастя я сильно не гальмувала і досить добре вирішила завдання. Репетитор навіть похвалив мене, що тішить самолюбство.

Ми з горем навпіл змогли скласти графік занять і домовились про подальшу співпрацю. Артем сказав, що він спробує позбутися мого акценту, а ще навчить правильно будувати речення. Мені ж потрібно займатися своїм словниковим запасом. 

Тепер потрібно тільки вижити з таким графіком і додатковим домашнім завданням…

— Що скажеш про свого репетитора? — Ольга зайшла до мене, щоб попрощатися перед закінченням її робочого дня.

— Першу годину я боялася його. Аура така ж холодна, як у Сергія. Навіть здалося, що мене будуть вичитувати за кожну помилку, але я помилилася.

— Тобто він тобі сподобався?

— Мені важко сказати по одному заняттю, побачимо, що буде далі. Сподіваюся, що нам вдасться спрацюватися.

— Вдасться. До речі, він дуже симпатичний, — Ольга закусила свою нижню губу, що викликало у мене посмішку.

— Не хочу тебе засмучувати, але у нього обручка на пальці. Тобі нічого не світить, — на мої слова менеджер награно почала зітхати й торочити, що життя таке несправедливе.

— Дружина не гора, а тому не зможе мені закрити естетичний вид. Буду дивитися на нього і думати чи у ліжку він такий же Аполлон, як з вигляду, — я лиш закочую очі й залишаю почуте без коментарів.