Розділ 2

Мій день почався, як завжди, ще до світанку. Репетиція з хореографом, потім вокал, одразу після примірки сценічних костюмів. Стільки людей крутиться навколо мене, а відчуття, що я лиш реквізит у чужих руках. Сергій завжди повторює, що з мене треба зробити ідеальну зірку: слухняну, бездоганну, без права на слабкість.

Іноді мені здається, що продюсер більше бачить у мені бренд, ніж жінку. «Тримайся рівніше. Посміхайся. Не сперечайся». Ці фрази переслідують мене щодня, але я жива людина...

Після обіду на мене чекала чергова пряма трансляція для фанатів. Я люблю своїх прихильників, щиро люблю, але коли це перетворюється на примус, моя душа в’яне. Та мені не звикати.

— Софі, ти готова? — запитав режисер.

Я кивнула, сіла на диван, увімкнула телефон. Ефір почався. Сердечка, коментарі, шквал любові. Я намагалася відповідати усмішкою, говорила, що працюю над новими піснями, розповідала про кліп, про турне. Але при цьому я відчувала: кожне слово звучить не моїм голосом, а завченим текстом.

А потім я побачила його. Той коментар, який паралізував моє тіло.

«Пташка співоча».

Серце впало кудись у п’яти. Знову він. Мій сталкер.

І тут же  дзвінок із невідомого номера. Я натиснула «відхилити», але одразу прийшли смс:

💬 Від невідомого: Пташко співоча, у мене є для тебе сюрприз.
💬 Від невідомого: Наша зустріч неминуча. Скоро ти зрозумієш.

Мене затрясло. Руки похололи, в голові дзвеніло. Ефір довелося перервати, асистенти кинулися до мене з водою. Хтось читав його повідомлення вголос, але я просто заплющила очі. Бо знала: це знову починається.

Переслідувач з’явився в моєму житті кілька місяців тому. Спершу я не звертала уваги на дивні коментарі, але потім почалися дзвінки, повідомлення, натяки. Я змінювала номери, ховала акаунти, ходила з охороною. А він знаходив мене знову. І кульмінацією став той клятий конверт із квітами. Точніше, із порнографічними зображеннями з моєю участю… І запискою: «Я думав про тебе. Це подарунок».

Мене тоді реально знудило. Сергій здійняв скандал, поліція відкрила справу, але результату поки нуль. Особу досі не встановили. А страх залишився.

Я намагалась знову посміхатися в камеру, коли ми відновили ефір, але всередині мене трясло. Відпрацювала, як завжди, попрощалась із фанатами, вимкнула трансляцію й просто завалилася на диван.

Якщо він дізнається мою адресу… Я не витримаю.

— Софі! — голос Сергія змусив мене підвести голову.

— Що ще? Можна п’ять хвилин тиші? — я ледве стримувала роздратування, бо на душі було надто кепсько.

— Не можна. Іди сюди.

Я піднялася. Біля мого продюсера стояв чоловік. Високий, підтягнутий і до жаху серйозний. Він дивився на мене так холодно, що я відчула, ніби мене оцінюють під мікроскопом.

— Знайомся, — сказав Сергій. — Це твій викладач англійської. Артем Вікторович. Відсьогодні ви працюєте разом.

Я ледь не скривилась. Він дивився на мене так, ніби вже зараз вирішив, що я примхлива «зірочка», з якою йому доведеться няньчитися. Стало неприємно. Мені й без того важко, а тут ще цей викладач із кам’яним обличчям.

Чудово. Просто чудово. Саме те, чого бракувало.