Глава 6

Олександра

– Це вечірка на честь закриття бізнес-форуму, Степане. Я до бізнесу не маю жодного відношення. Що мені там робити? Особливо з огляду на те, що на самому форумі я не буду…
- Ти маєш відношення до мене, Саша. І будеш на цій вечірці, як моя наречена. Так само як офіційні подруги та дружини інших учасників. Дивно, що ти не розумієш.
Я розуміла. Але бажання цілий вечір служити мовчазним усміхненим аксесуаром, що йде в комплект до дорогого костюма Степана було мало. А якщо чесно, то не було зовсім. Якщо спочатку після того, як ми почали зустрічатися, я із задоволенням відвідувала подібні заходи, то тепер це вже набридло. Я не була дуже товариською дівчиною і душею компанії, не любила довго теревенити ні про що, а спільних тем з іншими "офіційними подругами та дружинами" у мене було мінімум. Можна, звичайно, зробити кілька хороших фото - при параді та "на бізнес-заході", але це від сили п'ятнадцять хвилин займає.
Сам же Степан в такі вечори проводив час налагоджуючи або зміцнюючи необхідні зв'язки, а мені приділяв увагу мінімум, як і інші присутні там чоловіки своїм "офіційним".
- Скажи просто, що в тебе на цей день чергове чергування і ти не хочеш його переносити, щоб виконати моє прохання, - з образою в голосі сказав Степан.
Так, і це також.
- Сашо, я намагаюся змиритися з тим, що наша сім'я відрізнятиметься від моїх уявлень тому, що ти хочеш працювати там, де працюєш. Іду тобі назустріч. Чому ти не можеш? Маша, до речі, буде. Та й хлопці мої теж, звичайно ж…
Угу, ну зрозуміло, що будуть хлопці. І Маша. Але Маша - дизайнер нижньої білизни, вільний художник, який сам формує собі графік. Їй не треба звідкись відпрошуватись. І взагалі, вони з Льошою тільки почали зустрічатися, а цей час коли погодишся піти зі своїм хлопцем взагалі мало не куди завгодно, якщо йому туди хочеться. Хоч на безглуздий бойовик у кіно, хоч на безглуздий захід.
- Саш…
- Добре, Степане, - здалася я. - Я візьму собі вихідний на цей день, щоб встигнути зібратися і поїду з тобою.
До цього напружене обличчя коханого набуло розслабленого і задоволеного виразу. Губи розпливлися в посмішці. Я прямо відчувала, як роздратування, що витало в повітрі, розсіюється і від цього все всередині перестає тремтіти, скуті м'язи розслабляються, а колкі мурашки зникають зі шкіри. Навіть дихати ставало легше.
- Ось, тримай, - діставши з гаманця досить товсту пачку тисячних купюр, чоловік простяг їх мені. - Шопінг, салон… На цінники не дивися.
- Дякую, - коли забирала гроші з його рук, усередині боролися суперечливі почуття. З одного боку, це мрія, коли твій наречений тобі ні в чому не відмовляє, але з іншого якось… Наче наголошує, що я сама собі витратити на шмотки на один вечір сорок штук не можу дозволити.
Хмикнувши про себе, що заганяюся, я віднесла гроші в гаманець, а потім залізла в телефон, щоб записатися в салон краси на укладання і манікюр з педикюром. Адже до івента залишалося менше тижня, краще не ризикувати не встигнути потрапити до своїх майстрів і записатися заздалегідь. Та й Маші написала з пропозицією пройтися завтра магазинами. З того невдалого обіду минуло кілька днів, за які ми спілкувалися лише коротко і в листуванні, тож шопінг стане чудовим приводом прибрати з стосунків цей дурний холодок.
Наступного дня я маю вихідний, а в більшості він робочий, тож у торговому центрі нікого не буде.
Коли я приїхала, Маша вже чекала на мене в тамтешній кав'ярні. На столику перед нею стояли дві чашки з латте та дві тарілочки з десертами.
— Тільки принесли, — сказала вона після привітання. - Вирішила, що ти теж захочеш.
- Звичайно захочу, - озвалася я, сідаючи за столик.
- Як справи? - пильно вдивляючись у вираз мого обличчя, спитала подруга.
- Все чудово. Жодних сварок через роботу, - підморгнула я їй.
- Саша, я просто за тебе хвилююся.
- Я знаю. Але хвилюватися нема про що. Правда…
Ще трохи поговоривши на простіші теми, ми розрахувалися по рахунку і пішли шукати сукні. Ті знайшлися досить швидко, адже і я, і Маша любили лаконічні варіанти простого крою і мали стрункі фігури. Для себе я обрала сріблясте на тонких бретелях і довжиною міді, а до нього туфлі на просто дивовижній шпильці. У них ми зі Степаном одного зросту будемо, це точно. Ну а Маша буде у червоному. Майже повністю закрите, в підлогу, силуетне. У ньому вона як порцелянова статуетка.
Коли милувалася своїм відображеннями у дзеркалі і передчувала реакцію Степана, то, слово честі, була рада тому, що не вдалося відмазатися від походу на вечірку. Три дні, що залишалися до п'ятниці, пролетіли вихором, адже довелося відчергувати дві доби, щоб була можливість не виходити в п'ятницю і в суботу. Одним із моїх правил було не працювати в день ніч перед яким провела не у своєму ліжку.
- Оу, Сашо, а навіщо ходулі ці? - спитав Степан, заходячи до кімнати, де я закінчувала збиратися. - Ти ж на них з мене на зріст.
Сказати, що я очікувала зовсім іншу реакцію на свій зовнішній вигляд і, м'яко кажучи, була здивована це не сказати нічого

- Ну... Вони пасують до сукні.
- Ти як Ейфелева вежа будеш. Одягни інші, ок!
З язика так і рвалася відповідь, що я не винна в його ста сімдесяти восьми сантиметрах зросту і настав час уже пропрацювати комплекси, які зараз очевидні, але я швидше б відрізала собі цей самий язик, ніж озвучила це.
- Добре.

Коли йшла в гардеробну шукати інші туфлі, майнула думка, а відколи це я дозволяю вказувати що мені носити і ковтаю принизливі порівняння. З іншого боку... Пара одного зросту це й справді не дуже. Краще, коли дівчина нижча, так що Степан має рацію. А мені треба було думати, що купую.

Підходящі туфлі знайшлися, але настрій все одно вже був не той.

- Ось тепер інша справа, - схвально хмикнув наречений, коли я повернулася.

- Рада, що тобі подобається, - намагаючись упоратися з голосом, сказала я.

- Ну, крихітко, ну ти чого? - він обійняв мене. - У тебе ж і так ноги від вух, їм не потрібні жодні ходули. Та й тобі ж так зручніше буде.