Епілог

Минув майже рік з того дня, як в Олексія Миколайовича стався інсульт, і за цей час багато чого в його родині змінилося.

Сергій, ретельно все обдумав і прийняв рішення взяти на себе управління всіма компаніями діда, а брат пообіцяв допомогти йому в цьому. Єдиним винятком став «Едем» - він перейшов до рук Громових, як це і повинно було статися за задумом Ані. Управителькою залишилася Ніка - їй було боляче навіть думати про те, щоб залишити своє дітище, тим більше, що Міша з Машею тепер жили в Америці, і доводилося використовувати будь-яку можливість, щоб не думати про це.

Менше ніж за рік, кожен з тих, хто близько знав Олексія Миколайовича так чи інакше переглянув свої пріоритети й межу дозволеного. Сергій, хоча йому і було важко, твердо вирішив більше не повертатися до наркотиків, і навіть за алкоголь більше не брався - для нього це було схоже на випробування власної сили волі. Роботу в клубі він не припинив, хоча тепер і приділяв їй дуже мало уваги. Вона була для нього тим, чим він хотів би займатися все життя, але поки доводилося розгрібати інші справи. В майбутньому, звичайно ж, чоловік планував знайти кожній компанії хорошого керівника, але поки це були тільки плани.

В Аліси з'явилася можливість нарешті відчути свободу, чим вона і скористалася, залишивши на три місяці сім'ю і відправившись в кругосвітню подорож. У будинок повернулася з шалено закоханими очима і розповідями про те, чим планує займатися у віддаленому майбутньому. Поки ж дівчина вирішила присвятити своє життя дідусеві, який завжди ставився в неї як до рідної онуки, хоча мав повне право викинути дівчину на вулицю. Однак, вона теж дещо змінила, і тепер тільки допомагала доглядати за ним, а всю рутинну роботу виконували найняті медсестри.

Що ж стосується самого Суворова, то сталося те, чого він боявся найбільше в житті - він втратив контроль не тільки над чужими долями, але і над власним тілом. Інсульт повністю паралізував його, то ж старий не міг навіть руку підняти без чужої допомоги, не те що сказати щось або планувати інтриги. Звичайно, за довгі місяці реабілітації з'явився незначний прогрес - він став видавати нечленороздільні звуки, що віддалено нагадували слова, але всі медики були єдині в тому, що в попередній стан йому ніколи не повернутися - вік і сили не ті.

Як би дивно це не звучало, але це дуже подобалося Сергію. Ні, не тим, що він відчував свою владу над немічним дідом, а тим, що вперше за багато років він міг прийти та відверто поговорити з ним. Звичайно, спочатку це були образливі слова і повні ненависті фрази, але після, ніби колодязь злості поступово вичерпався, Сергій став розповідати дідові про все, що його хвилювало. Той не міг відповідати, але тепер навіть з цікавістю поглядав на внука, як тільки той перетинав поріг його кімнати.

Дмитро Вікторович, як і обіцяв, дуже скоро повернувся до Америки, залишивши сина самого вирішувати питання з молодою компанією - він був упевнений, що Алекс впорається, хоча сам син хвилювався через це. Що не кажи, а за короткий період війни Суворов встиг чимало справ навернути, і кожна з них не кращим чином позначилася на роботі компанії. Звичайно, за кілька місяців все вдалося повернути, але сил на це пішло чимало.

Щовечора дорогою додому Алекс думав про те, що ж буде далі робити, як розвивати компанію, прокручував в голові весь робочий день, вишукуючи спірні моменти й вирішував, чому ж варто було зробити саме так. Вже увійшло у звичку те, що закінчивши роботу, він робив чималий гак, заїжджав в «Едем» за своєю коханою дівчиною, і тільки потім, разом, вони їхали додому.

Але останні дні відрізнялися він колишніх одним суттєвим моментом - тепер, сидячи в машині, Алекс навіть не згадував про роботу. Кілька тижнів тому вони літали в Чикаго, щоб зустрітися з Михайлом. Той запинаючись зізнався, що повертатися поки не збирається - надто вже цікава робота зараз попалася, та й Машці тепер не можна зупинятися на досягнутому.

Серце починало вириватися з грудей від хвилювання, коли Громов згадував, з яким зусиллям і радістю білява дівчинка вимовляла його ім'я.

- А-а-аекс! - з гордістю сказала вона, перекручуючи ім'я. А чоловік тільки дивився в бездонно-блакитні очі, зовсім такі ж, як і в Ніки й не вірив, що можна відчувати щастя від таких простих речей. Але ж він відчував, і більш того - воно вибивало повітря з легенів, коли він раптом думав: «Але ж у нашої доньки могли б бути такі самі очі».

Думка виникла сама собою і вже кілька днів не давали спокою, змушуючи серце битися сильніше. Проте, повернувшись з поїздки, він так і не наважився поговорити з Нікою - та була надто пригнічена через новини про Мішу, хоча і намагалася цього не показувати. Та й те, що зять знайшов собі дівчину в США її трохи гнітило. Звісно ж, вона розуміла, що Міша - молодий чоловік і навряд чи довго буде залишатися холостим вдівцем, але це вибило її з колії. Новою пасією стала вчителька Маші, яка і намагалася розговорити дитину. Було очевидно, що вона дуже любить дівчинку, і це взаємно, але Ніці було складно це прийняти.

- Ти не подумай, я не проти їхніх стосунків, просто ... - Ніка замахала руками, не знаючи, як краще описати власні почуття.

- Ти боїшся, що вона займе місце Марини? - підказав Алекс. Дівчина сіла на ліжко поруч з ним і одразу ж відчула його руки на своїх плечах.

- Так, напевно, саме так. Я розумію, що цього не станеться, але не завжди ми можемо прийняти те, що розуміємо головою. Я дурна, так? - поклавши голову йому на плечі, запитала Майер.

- Ні, - його губи легко торкнулися скроні, а пальці прибрали неслухняне пасмо. - Просто ти хвилюєшся за них і тільки. Це нормально, і було дивніше, якби ти поводилася інакше.