Розділ 5

Ранкова робота в одному кабінеті з Алексом вже ставала звичкою. У той час як інші члени сім'ї Суворова відпочивали, ці двоє сиділи над документами, наполегливо удаючи, що не помічають один одного. Попри особисту неприязнь, їм доводилося час від часу спілкуватися, оскільки цього вимагала робота.

Як би Ніці не хотілося послати новоспеченого родича якомога далі, вона все ж видала йому всі необхідні документи й надала доступ до свого комп'ютера. Звісно ж, тільки в ті моменти, коли він не потрібен був їй самій.

Громов же ретельно виписував всі помилки в системі безпеки, які він знаходив, питання, що виникли при роботі та й взагалі чіплявся рішуче до всього. Можливо, за інших обставин Ніку б це порадувало, але не коли цим займався Алекс.

Дівчина розуміла, що в деяких справах він розбирався значно краще, ніж вона, але в цій ситуації він намагався знайти привід показати її непрофесіоналізм, і це страшенно дратувало. Ще б пак, адже в тому, що стосувалося розвитку готелю, ведення всієї документації та укладення договорів - вона була асом! Він же міг викрити її тільки в недогляді технічних моментів.

І якщо як людина він її сильно дратував, та так, що до ночі вона буквально без сил падала на ліжко, то як фахівець - викликав захоплення. Ніка на пальцях однієї руки могла порахувати таких же трудоголіків як вона, котрі зустрічалися їй в житті. Майже всіма, як не дивно, були члени сім'ї її нареченого.

Про працездатність Олексія Миколайовича і говорити не варто - він і зараз змушував себе відпочивати тільки для того, щоб не слухати моралі Аліси. А ось про Аню, матір Сергія та Алекса, Ніка могла говорити годинами.

Вони познайомилися років шість тому, коли Вероніка ще була студенткою і працювала в невеликому кафе біля столичного онкоцентру. Відвідувачів у них завжди вистачало, але Аня запам'яталася їй своєю особливою, дещо сумною усмішкою. Здавалося, у жінки є купа причин турбуватися, але вона намагається не звертати на них уваги та завжди йти по життю з високо піднятою головою.

Начхавши на модну відмову від мучного, жінка замовляла собі велику чашку капучино і яблучний пиріг з корицею. Аня завжди приходила одна і довго сиділа, вимкнувши телефон і розглядаючи видані лікарем документи. Ніка помітила, що з кожним разом куточки губ незнайомки опускалися все нижче, а по щоках котилися самотні сльозинки. Але, перед самим відходом, жінка незмінно опановувала себе і посміхалася.

Здавалося, вона одягає якусь маску, боячись, що рідні можуть дізнатися її секрет. Вероніка була досить дорослою дівчинкою, щоб розуміти, який діагноз поставили Ані - інше лише деталі. Дивлячись на відвідувачку, дівчина щиро вважала, що та не видає свій секрет, бо розуміє - фінансово їхня родина може не впорається з подібними витратами. Принаймні, іншого пояснення у неї не було.

У якийсь момент Аня та Ніка навіть стали впізнавати одна одну, обмінюючись нічого не значущими фразами. Дівчині хотілося чимось допомогти й тому, потайки прикладати картку зі знижкою для співробітників під час оформлення замовлення гості. Смішна, тоді вона навіть не здогадувалася, що спілкується з дочкою одного з найзаможніших і найвпливовіших людей міста.

Одного разу, вже розплатившись, Аня зупинила Ніку:

- Затримайся, будь ласка, у мене є до тебе розмова.

- Ви - мій останній клієнт на сьогодні, то ж, якщо ви не проти - я закрию замовлення і прийду, добре? - посміхнулася дівчина, забувши сказати, що її зміна закінчилася вже годину тому.

- Так, звичайно.

Наспіх переодягнувшись, Ніка присіла за столик до Ані.

- Скажи, будь ласка, тобі подобається тут працювати? - здалеку почала жінка.

- Так, звичайно, - не розуміючи, до чого хилить співрозмовниця, здивувалася Ніка. Та, схоже, не очікувала такої відповіді.

- Хм ... А за певних обставин ти готова була б піти звідси?

- Дивлячись за яких, та й для чого.

- Скажімо так, у мене є можливість взяти тебе на роботу. Зарплата буде вищою, обов'язків не багато, але працювати будеш далеко від міста, - туманно сказала жінка.

- Я не зовсім розумію, про що ви говорите, - обережно відповіла Вероніка.

- Ти чула про готельний комплекс «Едем»? - відкинувшись назад і схрестивши руки на грудях, запитала Аня, а дівчина подумки перехрестилася – ось так коник! От ким-ким, а дівчинкою за викликом її ще точно не вербували. Треба відмовлятися, точно.

- Щось чула, - збрехала Ніка. Ще б пак - «Едем» був на слуху у всіх, хто хоча б трохи пропрацював в ресторанному бізнесі, то ж не знати про нього було неможливо.

- От і добре. Я б хотіла запропонувати тобі роботу в ньому. Зарплата пристойна, а графік - за домовленістю.

- Я ... не думаю, що це мені підійде.

- Чому? Ти досить розумна дівчина, як я подивлюся, то ж ця робота для тебе саме те, що потрібно. Та й не офіціанткою ж завжди працювати.

- Ну, саме ця робота мене цілком влаштовує.

- Можливо, мій варіант тобі сподобається більше?

- Не думаю, - ображати Аню зовсім не хотілося, але її наполегливість насторожувала.

- І все ж я прошу вислухати мене, - жінка накрила своєю долонею її руку і подивилася в очі: - Сьогодні - останній раз, коли я приходила сюди. Принаймні найближчим часом ми з тобою точно не зустрінемося. Але те, що я побачила в тобі мені дуже сподобалося. Я б хотіла найняти тебе як особистого помічника. Але, якщо ти сумніваєшся у своїх можливостях - пропоную тобі вибрати будь-яку роботу в «Едемі», яка припаде тобі до душі. Обіцяю, що за будь-яку з них ти будеш отримувати більше, ніж тут. Навіть з урахуванням чайових.