Розділ 2

Срібляста Toyota Corolla різко загальмувала біля закритих воріт маєтку, а дівчина всередині з роздратуванням почала стукати пальцями по керму. У цей день всі ніби змовилися проти неї, та ще й повільна охорона не зрозуміло чому вирішила раптом влаштувати ретельну перевірку. Новеньких вони там понабирали, чи що?!

От дідько! Спочатку напарниця затрималася, потім бісів ремонт дороги, а тепер ще й це. Вероніка невдоволено закотила очі, розуміючи, що запізнилася. Може, для інших гостей це і дозволено, але ж вона ще збиралася обговорити з Олексієм Миколайовичем стільки питань! І ось тепер доведеться все відкласти до завтра. Якщо він, звичайно, сам не почне говорити про роботу, на що дівчина дуже сподівалася.

Світські тусовки вона любила, але такі, де повно незнайомих їй людей - просто терпіла. Як гіркі ліки під час хвороби - річ неприємна, але, безперечно, необхідна. У сумочці задзвонив мобільник, і Вероніка швидко дістала його, в черговий раз радіючи з того, що не підпала під чергову модну хвилю на гаджети, і не погналася за «яблучним» щастям. Її телефон хоча б нормально тримав заряд і міг синхронізуватися з будь-якими пристроями та програмами.

Екран звично заблимав написом «Серж» з кількома сердечками.

- Ну, де ти? Дід вже в залі й чекає на нас, - забувши про привітання, схвильовано поцікавився наречений.

- Паркую автівку. Вибачся і скажи, що мені треба буквально п'ятнадцять хвилин, щоб привести себе до ладу, - заїжджаючи в гараж, попросила вона Сергія. Той незадоволено щось пробурчав і відключився.

Швидко схопивши чохол з сукнею, дівчина побігла нагору - часу залишалося зовсім мало. Що ж, навіть так вона спробує зробити все, щоб виглядати гідно перед цією шаблезубою публікою.

У будинку Суворова вже зібралися перші гості, а старший онук все ще не з'явився. Олексій Миколайович навіть почав трохи злиться на це - розумів, що Алекса, як завжди, затримали справи. Що поробиш - хлопець дійсно пішов в його породу - готовий був працювати цілодобово, якщо сильно захоплювався справою. Хоча, напевно і вплив його батька, Громова-старшого, певною мірою позначився.

Поруч, як завжди, пурхала Аліса. У цей вечір на ній була приталена довга сукня темно-бордового кольору, а на оголені плечі падали м'які локони, зібрані в складну зачіску. В руці дівчина міцно стискала келих з шампанським, приховуючи своє хвилювання. І чого тільки боялася? Напевно, того, що вперше за багато років вся її велика родина зібралася знову під одним дахом. А, може, хвилювання було пов'язане з приїздом Алекса, з яким у Аліси ще з дитинства були особливі стосунки.

- Вітаю, дідусю. Свято, як завжди, чудове, - до них підійшов Серж. У своєму модному смокінгу чоловік виглядав дуже привабливо, і водночас розслаблено. Одразу було видно, що сьогодні у нього особливий день. Тільки очі видавали – погляд раз у раз бігав по залу, демонструючи його нетерплячість та роздратування.

- За це варто дякувати Алісі - вона у нас господиня вечора, - прихильно кивнув Олексій Миколайович. - А чому ти один? Де Вероніка? - насупився чоловік.

- На жаль, їй довелося затриматися, але вона вже через кілька хвилин приєднається до нас, - посміхнувся Серж. Він чудово знав, що Вероніка була однією з найбажаніших гостей на цьому святі, та й в будинку Суворова взагалі.

Іменинник невдоволено стиснув губи й сухо вимовив:

- Не думав, що у цей вечір у всіх так багато справ. Знав би - обов'язково переніс би свято в конференц-зал! - роздратовано зауважив Олексій Миколайович. Аліса поспішно поклала руку йому на плече і постаралася заспокоїти.

- Навряд чи хтось оцінив би такі жертви, - почулося з боку, і всі троє разом обернулися. Впевненою ходою до них наближався Алекс. На ньому теж був чорний смокінг, але, на відміну від Сержа, костюм Алекса виглядав на ньому настільки природно, ніби той тільки в ньому і ходив все життя.

- Я вже думав, що ти не прийдеш, - зауважив Суворов, злегка стримавши запал.

- Вибач, дідусю, трохи затримався. Але, обіцяю, що весь вечір проведу тільки з тобою, - посміхнувся чоловік і схилився до літнього родича. Разом з тим він швидко вимкнув мобільний телефон і сховав його в кишеню, демонструючи, що зі справами на сьогодні дійсно закінчив. - З днем ​​народження, - неголосно сказав він і простягнув дідові вишукану коробку.

- Що ж, я сподіваюся, ти дійсно залишиш всі справи на цей вечір.

- Звісно. Тим паче, що я так давно не бачився з усіма вами. Скучив просто до нестями.

Серж міцніше стиснув келих з коньяком в руці, відчуваючи глузування в голосі брата. Ну ще б пак - тепер вся увага дістанеться саме йому - щасливчику і такому позитивному з усіх сторін онукові.

- Що ж заважало тобі раніше приїхати? - уїдливо уточнив він.

- Ти знаєш - купа справ. І жодна з них чекала, - не розгубився Громов. - Хоча, кому я це кажу - ти ж і сам знаєш, як це - крутитися цілими днями, немов білка в колесі.

- До чого всі ці розмови? Алекс, ми всі й так знаємо, що у кожного свої важливі справи. Не думаю, що в сучасному світі у когось знайдеться хоча б кілька зайвих хвилин, - делікатно припинила майбутню суперечку Аліса.

- Це точно, - відпивши трохи шампанського, погодився Громов.

До Олексія Миколайовича підійшли гості, й зав'язалася невимушена розмова, під час якої всі троє онуків іменинника лише зрідка кивали й ввертали доречні репліки.