Розділ 1

Алекс скинув виклик і відклав телефон в сторону. Після багатогодинної подорожі голова гула, а думки плуталися. Переліт на інший континент і радикальна зміна часових поясів завжди давалися йому важко. Але нічого - ще якихось пів години, і він нарешті зможе розслабитися. Від думки про гарячий душ і свіжу постіль стало легше.

За вікном вже було темно, і чоловік вирішив, що відкладе зустріч з родичами на завтра - зараз він був не готовий до численних питань діда й сестри. Та і яка різниця, якщо вони все одно чекають його лише вранці?

Таксі пригальмувало у заміського готельного комплексу «Едем». Судячи з кількості припаркованих автівок, сьогодні в цих стінах було не проштовхнутися. У голові чоловіка на мить майнула думка про те, що варто було зарезервувати номер заздалегідь, але вона одразу ж зникла. Навіщо, якщо він завжди буде тут VIP-клієнтом, якого чекають з розпростертими обіймами? Йому лишалося хіба що офіційно змінити назву одного з номерів люкс, тим самим чітко позначивши, кому він належить.

- Дякую, решти не треба, - Алекс простягнув водієві кілька великих купюр і вийшов з машини. Батько завжди вчив його залишати найманим працівникам щедрі чайові, та й взагалі не бути жадібним. На щастя, обидва могли собі це дозволити.

Таксист швидко витягнув валізу пасажира з багажника, а потім, соромлячись, протягнуть тому свою візитку:

- Я так зрозумів, ви до нас надовго. То ж якщо буде потреба ...

Не чекаючи закінчення плутаної фрази, Алекс забрав у водія візитку й коротко кинув сухе «Дякую». Навряд чи він ще стане користуватися послугами цього таксиста, але раптом необхідність все ж виникне? Хіба мало, як можуть скластися обставини?

Переступивши поріг основної будівлі готелю, чоловік з цікавістю озирнувся - багато чого змінилося з того моменту, як він востаннє був тут. Хоча, якщо згадати, коли це було, то нема чому дивуватися. Хол був досить світлим і просторим, але водночас залишався дуже затишним. З першої ж хвилини здавалося, що ти бував тут уже сотні разів - все було знайомим і домашнім. Навіть на стіні за стійкою адміністратора висіла вишитий кимось напис: «Дім, милий дім».

Зовні багато що змінилося, але атмосфера готелю залишилася такою ж, як він пам'ятав в дитинстві, при мамі. Вона вклала в готель всю душу, і їм же жила. Скільки Алекс себе пам'ятав, очі матері завжди сяяли від щастя, коли вона розповідала про своє викохане гніздечко. Для неї не важливо було, чи приносить готель дохід, і чи відповідає всім очікуванням вибагливих містян - завжди знаходилися люди, охочі зануриться в особливу атмосферу, створену нею.

Мабуть, за цей подарунок вона готова була пробачити його батькові все - навіть те, що він став її чоловіком. Алекс же ще дитиною розумів, що у нього завжди буде конкурент на материнську увагу, якому він раз по раз програватиме. Але, як не дивно, він не зненавидів «Едем». Мати змогла заразити його своєю любов'ю до цього приголомшливого місця, і він перейнявся ідеєю зробити готель ще кращим.

- Вітаю, можу я вам чимось допомогти? - вишколена дівчинка-адміністратор ідеально посміхнулася йому, готова вислухати все, що скаже гість.

- Так, я хотів би зупиниться в вашому найкращому номері. Поки на одну ніч. Ім'я - Олександр Дмитрович Громов, - чоловік уже поклав картку на стійку адміністратора, коли несподівано отримав відмову.

- На жаль, на цю мить всі номери зайняті або зарезервовані, - сказала дівчина, швидко переглянувши весь список номерів. Хоча напевно і так пам'ятала, що вільних номерів немає. Алекс з роздратуванням подивився на всі ці маніпуляції й різкіше, ніж хотілося б, вимовив:

- Дівчино, ви, здається, не зрозуміли. Я - Олександр Громов. І я хочу зупинитися в вашому готелі. Де ви візьмете номер - мене не цікавить.

Повисла незручна тиша - адміністратор явно не була готова до такого. Новенька, чи що?

- Світлано, якісь проблеми? - до них підійшла білявка явно модельної зовнішності. Відразу зрозуміло, що дід узяв її на роботу для залучення клієнтів - гарненьке личко з яскравими блакитними очима діє краще будь-якого заспокійливого на проблемних гостей.

- Ем ... Чоловік хотів би заселитися сьогодні в номер, але всі номери зайняті або ж зарезервовані.

Дівчина кинула швидкий погляд на список номерів в комп'ютері й повернулася до Алекса:

- Ви резервували номер заздалегідь?

- Ні, - від цього питання чоловікові стало навіть смішно. Вже в цьому готелі йому ще жодного разу не доводилося робити нічого подібного. Як і отримувати відмову.

- В такому разі мені шкода, але нічим допомогти ми вам не зможемо. Принаймні сьогодні, - спокійно відповіла вона.

- Можливо, моє ім'я вам що-небудь скаже, і ми, нарешті, вирішимо, цю дурнувату суперечку? - Алекс починав злитися від усього, що відбувається. - Мене звуть Олександр Громов. І, гадаю, ваш керівник буде дуже злий, якщо ви продовжите цей цирк!

Схоже, його нахабний тон і згадка власника «Едема» дуже не сподобалося дівчині, оскільки буквально в той же момент вираз її обличчя змінився й вона стала говорити з ним значно холодніше. Краєм ока Алекс помітив, що почала нервово крутити в руках олівець, скоріш за все не знаючи куди подіти власні емоції.

- Ваше ім'я мені ні про що не говорить, а власник готелю в першу чергу піклується про добробут і комфорт гостей. То ж, в ситуації, що склалася, він би зрозумів, в чому полягає проблема і погодився б зі мною. Крім того, він не говорив мені про те, що у вас можуть бути будь-які привілеї під час поселення в готель. Хоча навіть вони зараз не мали б жодного значення - місць дійсно немає, - дівчина говорила спокійно і максимально стримано. Але її самовпевненість ще більше дратувала.