7-б

Коли Кіндрат вийшов з гардеробної та рушив до дверей зі своїм пальтом, Давид все ще стояв там, і вигляд у нього був дуже рішучий.

— Скільки ви знайомі? — запитав Давид без усіляких вступів. Він навіть імен не називав, вочевидь розраховуючи, що Кіндрат його зрозуміє.

Нехай так. Він не планував приховувати свої наміри.

— Достатньо, щоб я зрозумів, чого варта ця жінка, — спокійно повідомив Кіндрат.

 — І чого ж вона, на твою думку, варта?

Давид намагався саркастично всміхнутися, але коли він ставив запитання, у нього сіпнулася щелепа, і це зіпсувало потрібний ефект. Вочевидь, Давид досі нерівно дихав до своєї колишньої.

Кіндрат навіть пожалів би його — як-не-як брат, проте Давид сам винен в тому, що втратив Божену. Кіндратові це зрозуміло навіть без пояснення поводів чи причин, якими керувався брат, ухвалюючи своє доленосне рішення. Які б подробиці той зараз не навів, вони нічого не змінять. Мабуть. Принаймні, Кіндрат на це сподівався.

— Вона варта найкращого, — повідомив він впевнено.

— Тобто тебе? — Давид підійняв підборіддя та вкотре спробував презирливо всміхнутися. На думку Кіндрата, знову вийшло не надто вдало.

Кіндрат знизав плечима.

— Я ніколи не казав, що найкращий.

— Але завжди поводишся так, ніби тобі байдуже до думки інших. І матір твоя така ж. Незалежна.

Це Давид дарма сказав.

— Мою матір чіпати не смій, бо я проігнорую той факт, що ми — родичі. Тож поясню популярно, як треба поводитися з жінками, — жорстко повідомив Кіндрат. — Це не моя мати звабила одруженого чоловіка. А те, що не пробачила зрадникові — то мала на це повне право.

— Тому ти й на Божену запав, що вона на твою матір схожа? — похитав головою Давид.

— Схожа? — Кіндрат над цим поки що не замислювався. Але, здається, брат обмовився про дещо цікаве. — Ти про те, що тобі Божена теж зраду не пробачила?

Обличчя Давида аж запалало від люті.

— Це вона тобі так сказала?!

— Ні, — хитнув головою Кіндрат. — Ти сам щойно зізнався. Погано слідкуєш за словами, братику. І за виразом обличчя — теж.

— Пішов до біса! — вигукнув Давид і широким швидким кроком пішов геть. Але вже за мить несподівано повернувся, щоб додати: — Не смій її чіпати. Зрозумів? — Кіндрат лише підійняв брови. — Нехай я не поруч з нею, але вона все ще моя. У нас — донька, і це ніколи не зміниться. Ніколи!  

Ого, як Давида усе це зачепило…

— А якщо я не дослухаюся, тоді що? — поцікавився Кіндрат не тому, що відповідь брата якимось чином могла його зупинити. Він лише хотів знати, з чим надалі може зіштовхнутися.

— Тоді начувайся, — Давид вдарив його в плече кулаком. Не критично, тож Кіндрат навіть не поворухнувся, але це був прецедент. — Я свого не віддам. Особливо тобі.

Давид різко відступив та попрямував до ресторану, а Кіндрат нарешті одягнув пальто.

Чи налякав його Давид? Ні. Але сам факт їхнього протистояння був неприємним. Попри непрості стосунки між їхніми батьками, брати хоча й майже не спілкувалися, однак ніколи один одному не протистояли.

Що ж, здається, тепер будуть…

* * *

Коли цього ж вечора Кіндрат відмикав двері невеличкої квартири, де вони з мамою мешкали вже багато років, то подумав про те, що йому варто придбати собі особисте помешкання. Раніше такої потреби не було, бо Кіндрат з’являвся тут лише декілька разів на рік.

Однак сьогодні дещо змінилося. Кіндрат вперше залишив матусю наодинці зі своїм давнім другом та діловим партнером, а тепер не знав, чи не завадить цим двом чудовим людям своїм поверненням. Щоправда, Сергій не повідомив, що Кіндрату сьогодні не варто приходити додому, однак трапляється усіляке.

Кіндрат познайомився зі старшим на двадцять три роки Сергієм Ващенком ще під час навчання в медичному університеті. Тоді цей чоловік викладав у Кіндрата травматологію. У ті давні часи Сергій тільки почав розбудовувати свій медичний бізнес. На щастя, у спадок від небідного та одинокого родича йому дісталось чималеньке приміщення в центрі міста, а на додаток ще й невеличкий капітал, тож орендувати приміщення під свої потреби Сергієві не довелося.

Чимось Кіндрат його привабив, і вже за декілька місяців після знайомства Сергій запросив його практикуватися у своєму травматологічному дитячому центрі. Спочатку він виконував різноманітні функції — від санітара до медбрата, але коли Кіндрат отримав диплом, то йому вже не довелося шукати місце для інтернатури, а потім і для роботи. Певний час Кіндрат буквально мешкав у центрі та поступово став для Сергія незамінним помічником.

Був такий час, коли Ореста Драган серйозно занепокоїлась, бо син перестав ночувати вдома. Щоправда, спочатку вона вирішила, що Кіндрат з кимось зустрічається, і навіть запитала про це у сина, але Кіндрат лише мовчки похитав головою. На той час він ще не мав жодних серйозних стосунків. Саме тоді матуся Кіндрата навідалась до медичного центру, щоб подивитися, де днює та ночує її син.