Глава 6

Божена

Щойно вони завершили танцювати, як гостей різдвяного балу запросили до іншого приміщення — на святкову вечерю. Воно було помітно меншим від бальної зали, але оздоблене у такому самому стилі. Мабуть, у звичайні дні тут був ресторан для постояльців готелю, а зараз круглі столики святково сервірували та коло більшості місць поклали картки з іменами запрошених — наче на сучасному весіллі.

— Але ж в моєму запрошенні не було вказано жодного імені, — тихенько, щоб її почув лише Кіндрат, зауважила Божена. — Як я маю здогадатися, де моє місце?

Насправді ж, Божену хвилювало лише те, що зараз їй доведеться розлучитися з Кіндратом. Сусідами ж за столиком можуть бути… Не можуть, а точно будуть абсолютно невідомі люди. Якщо вони такі самі пихаті, як Давид, ця святкова вечеря може перетворитися на справжній кошмар.

— Твоє місце — поруч зі мною, — абсолютно спокійно вимовив Кіндрат.

Він так це сказав, що Божена мало не спіткнулась. Точніше, вона таки спіткнулася, але Кіндрат встиг підхопити її під лікоть, і Божена залишилась у вертикальному положенні.

Відповідь Кіндрата пролунала так, наче… Що він мав на увазі? Ні, вона ні про що таке… особливе навіть не подумала! Вони з Кіндратом лише випадкові… Як би це краще визначити? Мабуть, ось так — вони співучасники на цьому балу. До речі Кіндрат так і не сказав, де працює. Якщо він лікар, то до чого тут дитячі книжки?

Однак це запитання Божена відклала на потім.

— Це ж як? — поцікавилась вона так само тихо, повертаючись до несподівано висловленого «Твоє місце — поруч зі мною».

— Все просто, — Кіндрат акуратно направив її до одного зі столиків біля стіни. — Загалом від організаторів різдвяного балу я отримав два запрошення. Перше — для мене з моїм прізвищем та іменем, а друге — для моєї супутниці. Без імені. Але на обох запрошеннях стоять однакові номери. Зверни увагу — на картках, які залишили на столах, крім імен є також номери. — Кіндрат зупинився та вказав на стілець за столиком на чотирьох осіб. — Це — твій.

— Ти хочеш сказати, — заінтригована Божена зазирнула йому в обличчя, — що ми все одно зустрілись би ось за цим столом?

Очі Кіндрата ніби засвітились з глибини.

— Якби ти все ж прийшла і не втекла ще до вечері, тоді так — у нас був шанс познайомитися.

Однак цей шанс був доволі невеликий. Тож Божена відчула не тільки радість, що випадково познайомилась з цим незвичайним і трохи дивним чоловіком, який дуже виручив її на цьому святі, але й смуток також, бо цього могло не статися — з багатьох причин.

Не насмілившись розвивати цю тему, Божена мовчки влаштувалась на запропонованому стільці. Так вийшло, що вони з Кіндратом опинились обличчям до зали, а от інша пара, яка підійшла до столика слідом за ними, спиною.

Це були струнка, елегантна та на диво сива жінка, бо більшість з присутніх дам різного віку фарбували волосся, й абсолютно лисий кремезний чоловік. Виглядали ці люди приблизно на шістдесят. Коли вони влаштувались на своїх місцях, жінка негайно оглянула присутніх і зауважила, затримавши погляд на Кіндратові:

— Ми з вами ніби не знайомі, але я вас десь бачила. Не підкажете, де саме? — Жінка торкнулась рукою доволі помітної з великим камінцем сережки. — До речі, я — Раїса Григорович. А цей мовчазний чоловік — мій чоловік Остап Григорович.

Чоловік кивнув. Кіндрат теж, а потім спокійно та навіть стримано, зовсім не так, як він розмовляв з Боженою, вимовив:

— Дуже приємно. Кіндрат Драган, а це — моя подруга…

— Божена Горобчик, — перебила його Божена, бо сумнівалась, що Кіндрат знав її прізвище. З якого дива?

— Ми точно не знайомі, — додав Кіндрат, примружено споглядаючи на Раїсу Григорович. Здавалося, він намагався зрозуміти, що у цієї жінки за душею.

— Ви дарма це робите, — раптом зауважила жінка.

— Що саме? — поцікавився Кіндрат.

— Намагаєтесь виглядати, скажімо так, суворим. — В цьому місці Божена стрепенулась та зиркнула на Кіндрата. Хіба він суворий? — На мене таке не діє. Я не з лякливих.

— Навіть на думці не мав, — без жодної емоції на обличчі відреагував Кіндрат.

Раїса Григорівна підійняла брови, кивнула та продовжила:

— Ваше ім’я я не пригадую, але… — погляд жінки був уважним, навіть прискіпливим. — Ваше обличчя мені точно знайоме.

Чого вона причепилась до Кіндрата? Знайоме, незнайоме… Чи тут, між цими людьми, так заведено?

— Можливо, ви знаєте мого батька, — несподівано зізнався Кіндрат.

До них підійшов офіціант, і поки той ставив уточнювальні запитання та наповнював келихи, Раїса Григорович не відводила від Кіндрата погляду, а коли офіціант пішов, на її обличчі з’явилась подоба усмішки.

— Тепер мені зрозуміло, в кого ви такий непробивний. — Божена кинула черговий погляд на Кіндрата. Вона щиро не розуміла, чому ця жінка спочатку назвала його суворим, тепер непробивним. Адже він зовсім не такий! — Ваш батько — Ростислав Зінько, вірно?

Поки Божена подумки хитала головою, бо у перші хвилини знайомства з Кіндратом їй навіть на думку не спала подібна асоціація, чоловік Раїси Григорович похитав головою в реалі та тихенько й задоволено засміявся.