3-а

Місце, де водій таксі висадив Божену, було доволі дивним, якщо не похмурим. Чесно кажучи, через надмірне хвилювання вона заледве не повернулась назад до автомобіля, але таксі вже рушило. Не кричати ж водієві вслід. Невже він теж злякався і поспішав забратися звідси геть?

Тож вийшло так, що Божена опинилася в самому кінці цілої черги величезних і, мабуть, коштовних автомобілів, а навколо розкинувся парк, який був значно більше схожий на ліс — особливо у такий пізній час. Не рятували навіть білі шапки снігу на лапатих гілках височезних ялин.

Божена обережно та доволі довго йшла попри авто, поки нарешті не побачила вхід у будівлю, чимось схожу на палац. В готелі було лише два поверхи, однак виглядав він доволі велично.

Божені пощастило, що усі доріжки були ретельно розчищені, бо приїхала вона на різдвяний бал у туфлях. Еріка заледве вмовила її не взуватись у чобітки, хоча Божена й розуміла, що зимове взуття абсолютно не пасує до вечірньої сукні з важкого синього атласу. Добре, що білосніжна шубка Еріки більш-менш підійшла до задуманого образу.

Вчора, у середу, їхня маленька дружна компанія приємно та тихо посиділа за святковою вечерею. Сьогодні вранці вони так само дружно зустріли Різдво та розпакували подарунки. Оля отримала дуже схожу на себе ляльку ручної роботи, яку Божена замовила для неї у майстрині, а ще скриньку з фарбами та олівцями. На Еріку під ялинкою чекала велика ілюстрована книжка з кулінарними рецептами, а на Божену — атласний, розшитий бісером клатч.

Божена розчулено поцілувала подругу й поцікавилась:

— Мабуть, дорогий?

— Подарунки ціни не мають, — всміхнулась у відповідь Еріка.

А потім почалася активна підготовка до різдвяного балу. На манікюр Божена сходила ще у середу, а от на зачіску та макіяж витрачатись відмовилась і доручила цю справу подружці. Хоча Еріка впоралась з цим важливим завданням доволі швидко, і Божена викликала таксі, та все ж не встигла дістатись готелю на вказану в запрошенні годину.

Може це і на краще. Ніхто не зверне на неї увагу.

Зовні будівлю не прикрашали гірлянди, як це зазвичай буває на свята. Також Божена не помітила жодного різдвяного атрибута. Тільки великі вікна на першому поверсі світилися доволі яскраво. Завдяки цьому та ще декільком тьмяним ліхтарям, розміщеним по периметру готелю, надворі було бодай щось видно.

Божена обережно підійнялась численними сходинками, глибоко вдихнула морозне повітря, видихнула та торкнулась рукою помітної кнопки дзвінка. Двері негайно відчинились, і перед Боженою виник худорлявий чоловік у суворому, відмінно пошитому, абсолютно чорному костюмі, білосніжній сорочці та краватці. Швейцар?

Він пропустив Божену всередину, де було чутно музику, і лише тоді елегантно, ввічливо та абсолютно серйозно поцікавився:

— У вас є запрошення?

— Так, звісно, — пробурмотіла Божена та дістала з сумочки складене у вигляді книжечки запрошення. — Ось.

Чоловік зазирнув всередину книжечки, кинув на Божену уважний, однак не образливий погляд, трішки вклонився, віддав назад запрошення та промовив:

— Дозвольте вашу шубу, — Швейцар допоміг Божені звільнитися від шубки та додав: — Прошу до бальної зали. Вхід зліва. Вечеря буде за годину. Бажаю приємно провести час.

— Дякую. — Божена сором’язливо всміхнулась, торкнулась вільною рукою укладеного волосся та рушила до зали, пошепки промовляючи: — Сміливіше, Божено. Розстрочку на сукню вже оформлено, тож відступати пізно.

Вона лише легенько торкнулась дверей, і вони одразу відчинились, демонструючи величезну залу. Принаймні Божена нічого подібного раніше не бачила. Високі стіни з фресками та канделябрами, паркетна підлога, стильно прикрашена ялинка, камерний оркестр і багато красиво одягнених людей. Дехто з них танцював, але більшість просто спілкувалась. Складалось таке враження, що тут всі одне одного знають і зібрались лише для того, щоб поділитися здобутками за минулий рік.

Що ж вона серед них робитиме?

Як Божена і хотіла, її ніхто не помітив. Принаймні, жодна людина не озирнулася в її бік. З одного боку це Божену трішки заспокоїло, але з іншого — розчарувало. Можливо, з нею щось не так? Сукня не така, зачіска старомодна, відсутні прикраси… Вони з Ерікою вирішили, що краще не одягати єдині золоті сережки, які батьки подарували Божені на вісімнадцятиліття.

Але з іншого боку — чим усі ці люди кращі за неї? Лише тим, що краще забезпечені та не гадають, як дотягнути до зарплатні?

Тож Божена розпрямила плечі й огляділася, шукаючи, за що можна зачепитись поглядом. Або ж за кого. Десь тут мав би бути Давид. Він точно не проігнорував би цей захід. Батько б йому не дозволив. То де ж він?

Саме цієї миті Божена помітила чоловіка, який стояв до неї спиною. У нього були такі самі широкі плечі, колір волосся, ріст — уся статура, як у Давида. Можливо, незнайомець був навіть трішки вищий за нього.

Чи це їй з переляку так здалося? Якщо людина схожа на Давида практично усім, крім одягу, а Божена ніколи не бачила колишнього у смокінгу, то ймовірність того, що це — хтось інший, мінімальна. Але чому він стоїть один, а навколо нього ледь відчутний та все ж вакуум? І де його Оксана?

Божена не планувала на різдвяному балу підходити до свого колишнього, але несподівано для себе рушила в його бік. Як виправдання, сказала собі, що хоче нарешті побалакати про Олю. Навряд чи Давид влаштовуватиме істерику, коли навколо такі поважні люди.