2-а

У неділю вранці близько одинадцятої години Божена постукала у двері, за якими мешкала Еріка. Ця звичка з’явилась у подруг в дитинстві, коли вони ще не діставали до дзвінка, а з часом прижилася.

Оля стояла поруч з матусею й тримала в руках олівці та альбом з розмальовками. Божена намагалась не залишати доньку вдома на самоті навіть на короткий час. Для цього Оля була ще надто маленькою.

Еріка відчинила двері не одразу. Божена навіть розхвилювалась, чи все з подругою гаразд.

— Привіт, — пробурмотіла рудокоса красуня хрипким голосом й потерла кулачками очі, наче дитина.

— Я тебе розбудила? — захвилювалась Божена. — Вибач.

Еріка махнула рукою.

— Дурниці. Читала романтичну книжку пів ночі, а потім через емоції ніяк не могла заснути. Але скільки можна спати? Заходьте, — промовила Еріка, позіхнула й попленталася вглиб квартири. — Замкніть двері, проходьте у вітальню та влаштовуйтеся, а я — на кухню. Увімкну кавоварку. — Вже з кухні, Еріка поцікавилась: — Олю, що тобі принести?

— Пастила є? — одразу ж запитала її похресниця. — Я б хотіла вишневу.

— Є. Зараз принесу, — відгукнулась Еріка. Приготування пастили було ще одним її хобі.

Оля тим часом звично присунула до стола стілець, влаштувалась там зручніше й розклала перед собою альбом та олівці. Вона все тут знала. Практично, квартира її хрещеної була для Олі другим домом. Тож дівчинка почувала себе тут впевнено й одразу взялася до улюбленої справи.

Божена трішки поспостерігала за донькою, вкотре відмітила, як сильно зовні Оля схожа на свого батька, ледь чутно зітхнула й рушила на кухню. Їй не терпілося побалакати з подружкою.

— Кава майже готова, — повідомила Еріка, щойно Божена з’явилася на порозі. Потім придивилася до подруги уважніше й звела брови. — Ти якась дивна сьогодні. Щось сталося?

Божена влаштувалась за столом.

— Вчора ввечері розмовляла з Давидом, — повідомила вона, намагаючись стримати гнів. Він все ще в ній клекотів, хоча минуло не так мало часу.

— Справді? — Еріка всілась навпроти. — І що — завтра він до вас заїде? Оля так на нього чекає.

Божена похитала головою.

— Не заїде. Він все ще в горах. Відпочиває з… зі своєю сім’єю.

Вимовлялося таке складно, але Божена увесь час себе переконувала, що з часом вона до такого формулювання звикне. Поки що успіхів у цій справі не спостерігалося.

— Як шкода, — насупилась Еріка. — Міг би й знати час для ще однієї сім’ї.

— Ми більше не сім’я, — з гіркотою в голосі зауважила Божена.

— Але ж Оля після цього не перестала бути Давидові донькою. Коли він був у вас востаннє? Здається, ще минулого місяця. Ти сказала йому, що Оля скучила?

— Не встигла.

— Це ж як? — здивувалась Еріка. — В горах несподівано замерзла базова станція? Телефон розрядився?

— Якби ж то. — Божена потерла скроню. Останнім часом у неї частенько боліла голова. — Давид не захотів мене слухати. Сказав, що щомісяця виплачує мені аліменти, щоб я його не чіпала.

Еріка охнула.

— Прямо так і сказав? — Божена кивнула, а Еріка похитала головою й рушила до кавоварки. Цей прилад був, мабуть, єдиним абсолютно сучасним апаратом в її квартирі. — Якщо чесно, я перестала його розуміти ще рік тому. Можливо, навіть півтора року. Був же нормальний чоловік.

— Був, — зітхнула Божена.

— Але… — Еріка зробила паузу. — Якщо поритися в його астрологічній карті…

— Еріко, — похитала головою Божена. — Яке тепер це має значення?

— Гаразд, не буду. А що ще він сказав? Чи це все, на що Давид спромігся?

— Не все. Він назвав мене шантажисткою, — видала Божена, а її голос мало не зірвався на останньому слові.

Навіть подрузі розповідати про таке було незручно. Але ж треба хоча б з кимось поділитися? На тямущого психолога у Божени коштів не було.

Еріка якраз несла горнятка з кавою й від обурення навіть зупинилася на півдорозі.

— Він остаточно знахабнів, той Давид! — Еріка поставила перед подружкою каву та підсунула тарілку з печивом. — Може чогось суттєвішого? — Божена похитала головою. — В чому ж твій шантаж, цікаво?

— В тому, що я народила йому доньку, — Божена невесело хихикнула, а очі Еріки стали круглими. — Саме так. Нібито я спеціально завагітніла, щоб прив’язати до себе Давида, а тепер використовую доньку, щоб привернути його увагу. Уявляєш?

— Можна подумати, ти його примусила, або ж він був непритомний! — вигукнула Еріка, поспіхом поглянула на двері, а потім примружилася й заговорила тихіше: — Слухай, може Давидові пороблено?

— Не вигадуй, — Еріка сьорбнула гарячу каву й поморщилась. — Краще віднеси Олі пастилу.

— Ой, точно! — Еріка підхопилася з місця, дістала з буфету високу скляну герметично закриту банку з різнобарвними рулетиками й почала викладати їх у вазочку. — Але ж мусило щось на нього так недобре вплинути. Ви були такі щасливі, що аж очі хотілося заплющити, коли на вас дивилася.