Глава 2

Божена зазирнула до вітальні, але мультфільм ще не закінчився. Оля навіть не відреагувала на матусину появу. Дівчинка не відривала захопленого погляду від екрана. Божена тільки головою похитала. Сучасні мультиплікаційні картини були дуже гарні, майстерно створені, барвисті та цікаві, але зазвичай тривали стільки ж, як кінематографічні. Чи добре це для дитини — велике питання, але й забороняти їх дивитися — не вихід. Хіба що обмежувати, адже існує ще багато цікавих занять, які сприяють розвитку дитини та водночас їй подобаються.

Виховувати дітей — це така відповідальність… А тут ще й батько практично ігнорує свої обов’язки. А як же його почуття до рідної доньки? Невже Давид нічого до Олі не відчуває, у той час, як дівчинка постійно про нього згадує?

Божена зітхнула й знову повернулась до кухні. Взяла до рук телефон, ще трохи повагалась й все ж набрала номер Давида. Той підійняв слухавку лише за другим разом й незадоволено поцікавився:

— Тобі чого?

Божена поморщилася. Вона досі не звикла до агресивної манери, яку колишній коханий тепер використовував під час їхнього спілкування. Це неподобство тривало вже понад рік — від тієї миті, як Давид повідомив Божені про своє одруження. Того дня його ніби підмінили.

— Я мушу дещо в тебе запитати. — Божена намагалась розмовляти спокійно, але виходило не дуже. Хвилювання давалося взнаки. — Оля попросила запитати…

— Послухай, хіба це не може зачекати? Мені ніколи.

От як він так може? Адже мова йшла про його доньку. Він же не на роботі. Хоча б вислухав!

— Я не кожного дня тобі телефоную, — обурилась Божена. — Гадаю, що раз чи двічі на місяць — це не так вже й часто. Оля — не тільки моя донька, але й твоя теж. Не маєш на неї часу? Тоді скажи, коли матимеш, і я зателефоную в призначений час.

Таке враження, ніби вона на прийом записується.

— Тепер ти до кінця життя мене цим шантажуватимеш? — несподівано вигукнув Давид.

— Я тебе шантажую? Ти про що? — спантеличено пробурмотіла Божена.

— А як ще це назвати? Навіщо телефонувати мені саме тоді, коли я на відпочинку зі своєю сім’єю? Що я можу вирішити звідси? — В слухавці було добре чутно, як хтось нетерпляче покликав Давида на ім’я. Дружина? — Одна секунда! Зараз прийду! — крикнув він у відповідь, а потім додав вже у мікрофон телефона: — Я щомісяця виплачую тобі аліменти, щоб ти мене не чіпала.

Не чіпала? Божена мало не задихнулася від образи.

— Ти платиш аліменти не для мене, а для доньки. До того ж з зарплатні інженера-початківця. На себе з цієї суми я не витрачаю жодної копійки.

— Я так і знав! Тобі завжди всього мало — грошей, уваги…

Вона не вимагала уваги до себе. Щодо коштів — їй довелося написати заяву на сплату аліментів, бо перші три місяці після їхнього розриву Давид жодного разу та жодним чином не згадав про доньку.

— Давиде, так нечесно!

— Нечесно — це народжувати дитину лише задля того, щоб чоловік нікуди не подівся.

У Божени було таке відчуття, що на неї вилили відро льодяної води.

— Що ти сказав?!

— Що чула. Все, я більше не маю часу розмовляти. На мене чекають ті, хто нічого від мене не вимагає та любить таким, який я є.

— Але ж…

— Досить балачок. Зайду тоді, коли зможу. Бувай.

В слухавці запанувала тиша. От і побалакали. Навіщо вона тільки йому зателефонувала?

Божена безсило впала на табурет та поклала голову на складені на столі руки. Що сталося з її Давидом? Вони ж були такі щасливі! Чи це з нею, Боженою, щось сталося, а вона й не помітила?

Кожна розмова з колишнім ставала для неї страшенно принизливою, і Божена вже купу разів обіцяла собі йому не телефонувати. Якби у них не було спільної доньки, то Божена так би й зробила, але ж вона є. Чому ж для Давида син дорожчий за доньку?

А ще сьогодні він вперше звинуватив Божену в тому, що вона народила лише з однією метою — втримати Давида коло себе. Божена ж навіть уявити не могла, що колись він залишить її заради іншої, адже між ними панувало справжнє кохання.

Принаймні, з боку Божени. Але й Давид поводився так, наче інші жінки його не цікавлять. Та на ділі вийшло інакше. Божена жодного разу не бачила його дружину й казала собі, що не хоче. Вона лукавила.

Мабуть, Оксана — дуже вродлива жінка. Можливо, навіть така ж висока, як Давид. Ймовірно, на різдвяному балу вони матимуть неперевершений вигляд поруч. Давид швидше за все прийде у смокінгу. Цікаво, яка сукня буде на Оксані?

А ще — якого біса вона, Божена, себе так мордує? Адже вже ніщо не може змінити ситуацію, яка склалася. Проте в голову увесь час повертались слова Еріки: «От і продемонструєш Давиду, що в цьому місті еліта не тільки він. Покажи себе. Нехай кусає лікті».

З цією думкою Божена погодувала доньку вечерею, вклала Олю спати, прийняла душ і лягла в ліжко. Вона дивилася в стелю доти, поки її не зморило.

Божені наснився сон.

Вона стояла у приголомшливій святковій бальній залі. Там все було наче у казці — різдвяний антураж, свічки у канделябрах, чарівна музика, святково одягнені люди. Тільки Божена нікого там не знала, і це примушувало її нервувати. А потім на очі їй потрапила фігура високого чоловіка у смокінгу, міцної статури та з широкими плечима. Він стояв до неї спиною, але Божена його впізнала й підійшла, щоб привітатись. Торкнулась плеча й радісно промовила: «Давиде?».