Роздiл 13

Артем

Після тренування Ілля мене тягне на чергове поповнення запасів спортивного одягу. На полі у нас все швидко виходить з ладу, незважаючи на те, що купуємо найкраще. Клуб виділяє спеціальну форму команди тільки на матчі, а на тренування ми з другом беремо в одних і тих же місцях.

Швидко впоралися, нас тут вже зустрічають як старих знайомих. Далі йдемо підкріпитися у гриль-бар через дорогу. Замовляємо бургери, стейки та каву. Ілля обурюється, що нас знову ставлять з командою психів, у них інша назва, але ми їх прозвали так за божевільні прийоми під час гри. Валять з ніг, зверху падають, м'яч зубами гризуть. Ми хоч і готові до всього, але без травм через них не обходимося. Минулого разу двох на швидкій відвезли.

- І ось навіщо нам вони? Ми ж у лігу йдемо!

- Вони теж, тому ставлять, - злюся не менше Іллі, але не ми собі обираємо суперників, а наші власники клубу намагаються на нас бізнес розкручувати.

- Добре, нехай тільки спробують. І біс з ним, що відправлять на лавку запасних, але я комусь дам-таки в пельку.

- Давай краще після гри? Всім натовпом на психів нападемо?

- Можна і так, нам перемога важливіша.

- Тоді скажемо потім нашим. Почекай... - замовкаю, дивлячись на прохід у барі.

- Що там?

- Той тип, він схожий на хлопця Ліки.

Підводюся. Кидаю недоїдений бургер і швидкими кроками йду. Начебто він, олень кучерявий. Крокує попереду мене, потім сідає за столик до дівчини. От ти і попався!

Цілий тиждень минув, як я намагаюся виловити невідомого мені досі Андрія Рябова. Навіть запам'яталося, як його звуть. Мій приїзд на навчання Ліки вийшов з обломом. Дівчата за мене вирішили, що я приїхав до Кароліни. Але не зовсім так, я хотів побачити Ліку і застати її хлопця зненацька. Скільки разів проїжджав потім повз, але так його і не бачив. А мишка знаходить сотні причин, щоб не бачитися. Зрозуміло, що через нього!

- Агов, ти дівчиною не помилився? - штовхаю у плече кучерявого. Приготував кулак, ще й вмажу за Ліку.

- Тобто? Ми хіба знайомі? - на мене повертається хлопець, дивлячись злякано.

- Ти хто взагалі?

У профіль і ззаду він був вилитий Рябов. Точно він. Але я і не пам'ятаю настільки, бачив же, сидячи у машині на відстані. Наче і схожий і не схожий. Начебто ніс у цього більш довгий. Стрижка така ж, колір волосся збігається по моїй пам'яті.

- Мене звуть Влад, - не дуже-то впевнено вимовляє хлопець, переглядаючись з подружкою.

- Якісь проблеми? - Ілля не залишився на місці, приєднався до мене, лякати подвійно парочку.

Помічаю, що і персонал закладу пильно спостерігає. Напевно, чекають, коли на кнопку виклику охорони натискати.

- Цей називає себе Владом, але я його бачив Андрієм.

- Чуєш, доводь, хто ти! - Ілля його схопив за комір.

- Зараз-зараз, тільки не чіпайте, - затрясся кучерявий. - Ось мій паспорт, є ще студентський у телефоні. Я точно Влад, всі мої двадцять років.

З Іллею перевіряємо. Хм, він все-таки не Рябов, прізвище інше. Навчається не з Лікою, не може бути її однокурсником.

- Ну якщо ти не Андрій, тоді приємного вам апетиту, - махаю Іллі йти, і що точно не він, отже, даремно напали.

Парочка з круглими очима нас проводжає. Ми не страшні, але здатні іноді налякати. Підкликаю офіціанта і роблю замовлення на їх столик. Так би мовити, морально компенсую збиток по зірваній романтиці.

- І що це було? Долинський, ти здурів?

- Кажу тобі, схожий на хлопця Ліки. Той теж був у чорній куртці, джинсах, кросівках і кучерявий.

- Ти псих, - виносить Ілля мені вердикт. - Ходімо на вулицю, і я покажу тобі з десяток у чорних куртках і джинсах, там, дивись, ще кучерявих знайдемо, щоб ти нападав. Навіщо тобі взагалі її хлопець знадобився?

- Мені він і даром не потрібен, - руками відмахуюся. - Мама причепилася, дізнайся, що за хлопець. Раптом нашу Лікусю образить, раптом такий же гуляка, як і я. Бо, бачьте, більше нікому дівчинку захистити.

І це справді так, мама хвилюється. Що їй там такого мишка наплела, а вона ж все-все видає моїй мамі. Отже, у мене є офіційна причина. І що я ще й сам хочу з Рябовим побачитися, звичайно, мовчу.

Запитав про загадкового однокурсника у Кароліни, вона мені і то більше сказала, ніж Ліка. Називала простим і позитивним хлопцем. На її думку, Андрій не ботан, не успішний, не заводила в компанії, але цілком собі такий, з ким моїй подрузі буде цікаво зустрічатися. А я ось думаю, з яких пір Кароліні судити, з ким Ліці цікаво, з ким ні? Мене він, припустимо, вже дратує.

- Все розумію, але виглядає так, ніби ти Ліку ревнуєш. Минулого разу на Миху напав, ще трохи й на всіх почнеш кидатися.

- Розумнішого нічого придумати не міг? - тепер і друг мене дратує.

- Та ти кинувся шулікою на нещасного хлопця!

- Якби кинувся, то він би зараз не сидів. Досить вже, розібралися і все.

- Угу-угу, не забудь покликати на нові розбірки.

Бачу, що деяким тут дуже смішно. Та й нехай. Ніяких нових розбірок не буде. Випадково на цей раз переплутав, напав і трохи у пику не врізав. Ну з ким не буває?

Хм-м... Так подумав ще, що зі мною раніше не було. Невже я і, справді, психом стаю?

Ілля відволікся на листування, потім підняв погляд на мене.

- Арсен на вечірку кличе. Я погодився, а ти як?

- Не знаю ще. Передай, що подумаю.

- Передав. Він запитує, ти будеш з Кароліною, якщо все-таки зберешся?

- Ні, приїду один.

І ось знову на мене друг втупився з подивом.

- Чого так? Сам же казав, яка палка ципочка, саме те, щоб її брати на вечірки. Ну і виглядає відпадно, як раз у твоєму смаку.

- У неї і не змінилося нічого. Це я ненадовго хочу зробити перерву. З друзями Кароліни мені нецікаво, час не хочу вбивати. З моїми, мені і без неї буде весело. Набридла, коротше.

- Все зрозуміло, скоро і її відправиш у список колишніх, - договорює за мене Ілля.