Роздiл 12

Ліка

Після побачення з Андрієм Рябовим я повернулася додому. У перший раз навіть до кафешки у нас з ним дійшло, сиділи за столиком, спокійно і мило. Як же добре з ним, приємно спілкуватися, приємно слухати і бачити, що я цікава, як дівчина, хлопцеві.

Все ж чогось не вистачало. Але я затикала неслухняні думки. Ось чого вони лізуть, порівнюючи хорошого хлопця з Долинським? Не всім же мене смішити або базікати про все, перебиваючи один одного, або вигадувати пригоди на наші голови. Іноді можна просто гуляти, як ми з Андрієм. І ще краще гуляти без відчуття, що Долинський десь поруч, поблизу…

Кілька днів я тільки й роблю, що змушую себе не бути більше дурепою. Артем дорослий хлопець, що хоче, те й робить. Скільки разів я це повторювала для Варі, але більше собі? Хіба мало, що мені неприємно навіть бачити тепер Кароліну. Швидше за все вся справа у ній. Раптом би з іншою я краще раділа за Долинського?

Загалом, вирішила робити вигляд, що забула про картину в роздягальні. Тимчасово тепер буду менше спілкуватися з Долинським. Хоча б поки навчуся реагувати на його гламурних подружок простіше. Він гуляє, розважається, а я страждаю докорами сумління. Ні, так не піде. Краще вже більше думати про Андрія, так буде безпечніше точно.

Під час спроб готуватися до заліку, а по суті, роздумів, як правильно поводити себе, у мою кімнату заходить тато.

- Ліко, нам потрібно поговорити.

Ну, починається.

Знову через мачуху мені отримувати.

- Тату, не слухай ти її. Я і так після навчання біжу на підробіток, а потім і вдома отримую другу роботу, то прибирай, то прислужуй панночкам цим. Сьогодні тільки з хлопцем хоч трошки прогулялася.

- З хлопцем? - у тата в очах інтерес з'явився, що зловити не так вже й часто виходить.

- Так, з хлопцем. Ми вчимося разом. Ще не дізнавалася, чи подобається йому класична музика, але обов'язково запитаю, - обіцяю своєму диригенту.

- Запитай, звичайно, - киває задоволений тато, потім його голос серйозніше стає: - Ліко, я до тебе з іншого приводу зайшов. Мені їхати на гастролі з театром. Ненадовго, всього на місяць. Постарайся уникати конфліктів з Вітою. Я бачу, що ти намагаєшся, не сліпий же я. Але і ти зрозумій, дочко. Стань поступливою, м'якше, щоб у від'їзді не відволікали мене на проблеми з дому.

Ох-х…

Мені вже заздалегідь страшно тут залишатися без тата. То-то мачуха сьогодні мене зустріла спокійно і навіть дружелюбно базікала про те, які нині ціни в бутиках. Кому що, як то кажуть. Але так вона, можливо, затихла перед від'їздом тата.

В універі ми з Варею тільки зустрілися і відразу всі балачки про хлопців. Щось весна зовсім псує нам голови. Подруга обережно продовжує допитуватися, чому я тоді захотіла втекти після матчу. Ні, я не приховала, що бачила, у тому стані не змогла. І Варя все шукає причини, чому мої слова не збігаються з моєю поведінкою. Хотілося б і мені це знати.

- Давай більше не будемо про це. Я тоді просто розгубилася, з ким не буває, - відмахуюся від цікавих питань подружки.

- Добре, поки відстану. Долинський, мабуть, серйозно запав на Кароліну.

- Хай як хочуть. Артем зараз далеко, і ми не знаємо, що там він думає.

Підтверджувати і, як раніше, переконувати подругу, яка Кароліна вродлива та досвідчена, більше ніякого бажання немає. Варя пропонувала почати новий спір - скільки Артем з нею пробуде. Я і від цього відмовилася. Досить вже з мене.

- Ні-і, не далеко, - киває мені за спину подруга.

- Варю, тобі більше нема про кого згадувати?

Несподівано ззаду мене хапають за талію міцні руки. Хоп, і підкидають мене високо.

- Ось де ти ховаєшся, мишко!

Долинський тут?

Очам своїм не вірю.

Навіть забуваю вимагати, щоб так більше не називав. Адже знову ганьбить і регоче. Еге ж, все як завжди. Долинський не виправимий.

Ось тільки він приїхав... не до мене. Варя так подумала теж і помітила раніше Артема, говорячи про серйозність до Кароліни, вона це і мала на увазі.

- Цікаво мені знати, а чому ти навчання прогулюєш? - так, я підловлюю Долинського, мружачись з докором.

Він на це безтурботно розводить руками.

- Позапланове тренування у мене. Хіба непомітно, як я розминаюся?

Бере і шиєю по колу починає обертати. От же дурник, завжди знайде відмазки.

- Артеме, це мало на тренування схоже.

- Та невже? Ти що, мій тренер?

- Ні, я та, що знає, які у тебе були проблеми через прогули на здачі минулої сесії.

- Гаразд-гаразд, не починай. А чого ви самі стоїте?

Тільки зараз помічаю, що Долинський крутиться на місці, визирає на всі боки, ніби шукає когось.

- І з ким ми повинні, по-твоєму, бути? - Варя реагує, ніби не зрозуміла. Але я-то знаю і не сумніваюся навіть у цьому.

- Якщо ти шукаєш Кароліну, то вона скоро прийде. Ще трохи і перерва закінчиться.

- Зрозумів, отже, скоро всі прийдуть. Ну добре, тоді почекаємо. Розповідайте, як справи, чим займалися сьогодні?

Дивний Долинський якийсь. Прямо не говорить, до кого прийшов. Міг би і сам подзвонити Кароліні, а не вертіти біля мене головою. Проходять повз хлопці, мої однокурсники, на них Артем взагалі втупився з упором. Все-таки добре, що Андрія Рябова сьогодні немає на навчанні. Мені не хочеться поки його знайомити.

- Нічим таким... - відповідаю ухильно. - Після навчання поїду на підробіток.

- А вчора? - ну і причепився.

- Вчора відпочивали. Нас навіть з навчання відпустили раніше, - за нас двох береться Варя говорити. Підморгує мені і відходить від нас, залишаючи одних.

- Напевно, добре вам відпочивалося, - чомусь Долинський вимовляє це роздратовано. Відводить від мене колючий погляд і всовує мені у руки паперовий пакет. - Анжеліко, по дорозі захопив для тебе. На підробіток візьми або сама вирішуй, як ти захочеш. Тут, звичайно, не пироги моєї мами, але теж начебто їстівне.

На пакеті напис відомої кондитерської. Аромат смачної випічки навіть через пакет вже манить і дражнить мій ніс. Хочу заглянути і тримаюся, пакет притискаю до себе. Знову накриває сумішшю складних відчуттів. Всередині піднімається радість, що згадав про мене, не забув. Раніше б подякувала і взяла без всяких думок. Але після мого потрясіння у роздягальні... менше хочу щось брати від нього, згадувати про Артема і взагалі від нього тимчасово сховатися. Мені нелегко його бачити, як раніше.