Роздiл 11

Артем

- Тут не місце для цього, - схоплююся на ноги.

Швидко натягую на себе футболку. Кароліні подаю її блузку.

- Я теж так подумала, але ти таки-ий був наполегливий і гарячий, - муркоче дівчина, прикриваючи свої принади одягом.

Не думаю, що вона сильно зніяковіла. З Кароліною мені просто тому. Без зайвих умовлянь, білявка згодна і у клубі на номер. Сама мене кличе до себе і сама ж подає себе заманливо. Але з роздягальнею точно був перебір.

Після гри я ще встиг посваритися із захисником з команди суперників, трохи до бійки не дійшло. Цей придурок мені зробив на полі підсічку. Нехай попадеться мені де-небудь гад, ноги на вуха йому натягну. Розлючений увірвався у клуб. Моя команда, переодягнувшись, хитається всюди і чекає вже на вечірку. Пройшов у роздягальню, а там... оп-ля, сюрприз. Кароліна першою прибігла мене вітати. Ну і ось, зірвався з бажанням по-швидкому зняти напругу.

- Артеме, щось сталося? Ти залетів сюди злий, тепер якийсь чужий і замислений, - дівчина знову обійматися лізе.

- Нічого не сталося. Ходімо краще святкувати і мені потрібно ще Ліку знайти.

Закриваю після нас роздягальню і чортихаюся про себе.

Пам'ять малює широко-широко розкриті очі переляканої малявки. Спочатку дивилася з жахом, перед відходом скривилася, як ніби ображено. Так, визнаю, зірвався через виродка з команди суперників. Але ось цей осудливий погляд Анжеліки мені чудово знайомий. Сама ж мене познайомила, а тепер що? Дідько! Що у неї в голові?

Кароліну залишаю мене чекати. Бігаю у пошуках Ліки з подружкою.

- Можеш не шукати. Вони пішли, - до мене підходить Ілля.

- Давно?

- Ні, але сильно поспішали. Навряд чи наздоженеш.

Зрозуміло, чекати мене не захотіли.

- Нічого підозрілого не помітив? - питаю, а сам набираю малявку.

- Спочатку нічого, Ліка з подругою прибігла весела, поспішала до тебе. Потім вилетіла сильно засмучена. Її навіть трохи трясло. Та що ж я відразу не подумав? - Ілля себе плескає по лобі. - Нам потрібно перевірити по камерах. Раптом на дівчину хтось наїхав або образив?

- Е-е... ні. Камери не потрібні, я сам розберуся.

Очманіти. Вона не відповідає на виклик.

Ілля мене кличе з собою, обіцяє дати дещо цікаве. Ще кілька разів верчу головою. Ну немає Ліки і все тут. Завжди вітала, а сьогодні, бачте, психонула. Злюся теж у відповідь і з Іллею підходжу до кабінки пропуску.

Друг там відкриває ящик і дістає статуетку з м'ячем.

- Поки будеш розбиратися, тримай. Ліка просила тобі передати привітання.

- Значить, ось навіщо вона приходила... - розглядаю сталевий м'ячик, незвичайний такий.

Я ласий на футбольну символіку, а Ліка знала, що мені статуетка сподобається.

- Так ви бачилися? Хто-небудь нормально з вас пояснить?

- Ілля, забий, - не хочу всього говорити. - Дякую, що передав.

- Якщо тобі не треба, то мені можеш віддати, - і руки потягнув.

Еге ж. Зараз.

По нахабним рукам даю статуеткою.

- Це мій подарунок, навіть сюди не дивися. Для нього вже є містечко на моїй нагородній полиці.

Ілля бурмоче, що ось, як завжди. Мені і від фанаток більше перепадає і Ліка не забуває вітати. Нагадую другові, що і він не обділений. Його взагалі-то дві чіки чекають, щоб відсвяткувати нашу перемогу.

Перший етап святкування проходить прямо тут, у футбольному клубі разом з тренером і керівництвом спортивного комплексу. Для нас накрили стіл, бажають і далі рватися до перемоги, і суперникам носи м'ячем втирати, щоб у нас не дарма вкладали гроші засновники. Кароліна сидить поруч зі мною, помітно, що їй все цікаво. Але добре, що її ні з ким знайомити не треба, вона і сама всюди встигає чудово.

Далі ми зриваємося і їдемо в нічний клуб для продовження свята. По дорозі мене застає дзвінок мами. Беру слухавку і у думках прикидаю, чи варто питати маму про Ліку. Малявка ж така, що у неї від моїх батьків секретів немає. У мене є, а вона чистий аркушик, сама простота.

Мама вітає, передає слухавку батькові, той коротко говорить, що я весь у нього. Отже, пишається і радий за мене. Потім мама знову перехоплює слухавку:

- І як тобі подарунок від Ліки? Сподобався?

- Та-ак... гарна статуетка, - напружуюся, передбачаючи далі питання.

- Там же ще є потаємне містечко. Встиг зазирнути?

- Хочу потім подивитися, - ну тут я не брешу.

До мого плеча прилипла Кароліна, і у машині темно, щоб щось добре побачити.

- Гаразд, потім так потім. Я переживала, щоб ти не кривився від подарунка. Для тебе це один з тонни сувенірів, а для Ліки тиждень роботи, щоб на нього накопичити. Ти б бачив, як вона раділа, що скоро тобі його вручить.

Артем

- Більше не можу говорити. Весело вам час провести на ювілеї, - швидко закінчую розмову.

Легка статуетка у моїх руках стає набагато важче. Настрій тусити всю ніч зникає. Виходжу з усіма і навіть намагаюся підбадьоритися. Кароліна хоче розважатися і смикає постійно мене. Кажу їй, що після гри хочу відпочити, нехай сама йде танцювати й веселитися.

Ще годину проводжу з друзями, згадуючи кращі і гірші моменти гри. Регочемо, лаємося і підбурюємо один одного. Здавалося б, настрій приходить у норму.

- Ну ви ж самі бачили, я б не зміг у ті два рази відбити, - Миха, розмахуючи руками, по новому колу пішов обговорювати свої досягнення на воротах.

- А мені здається, міг би. М'яч летів під вдалим нахилом для нас, - дражню хвалькуватого друга.

- З Лікою своєю змовився? - Миха нападає у відповідь. - Та теж давай мені вказувати, що я схибив. Ну ви точно парочка, наче два чоботи.

- З парочкою ти загнув, - сміється Арсен з іншого боку столу. - Але, зрозуміло, що вплив Артема позначився. Нелегко доведеться хлопцеві Ліки.

Мовчки. Повільно. П'ю.

Всім смішно за столом, але не мені.

Скільки разів і не злічити, я дивився разом з донькою хрещеної футбольні матчі. Ліка не завжди палала бажанням, але потім втягнулася і навіть сама просила показувати. Ми разом дивилися, обговорювали, я розбирав на помилки кожен удар по м'ячу, кожне падіння і програш. Пропонував їй теж шукати недоліки, можна сказати, вирощував для себе дівчинку, яка зможе розділяти мої інтереси. Мами нас відправляли у кіно, а ми брали великі відра попкорну і включали найгучніші матчі.