Роздiл 1

Ліка

- Дівчата, якщо вже ви теж у моїй групі вчитеся, тоді і вам є запрошення на вечірку, - Кароліна панським жестом махнула нам, мовляв, пищіть від щастя.

- Вечірка пізно буде? - насамперед уточнюю я.

- Ой, ну от що починається! - Кароліна закотила театрально очі. - Відразу після навчання поїдемо до мене. Потім, кому не пізно, продовжить з нами у клубі.

Ну, клуб мені точно не світить, а ось вечірка у моїх інтересах…

Штовхаю завислу Варю у бік. Моя подруга трохи застигла від щастя, гадаю, що шукає привід відмовитися.

- Ти хіба підеш? - дивується Варя, дивлячись на мій підбадьорений вигляд.

- Так, з тобою, - і знову її штовхаю у бік. Хочу, щоб подруга погодилася.

- Е-е... ми будемо, мабуть, - Варя бурмоче Кароліні і натягує ледачу посмішку, видаючи свою порцію радості, що її відірвуть від важливих справ.

Тільки однокурсниця від нас відійшла, як Варя на мене напала. Не вірилося їй, що нас просто так запросили. Все ж таки Кароліна зірка, її звуть зніматися у рекламах. Вона навіть в аудиторії поводиться, немов потрапила на подіум. А ми ж з подругою прості дівчата, далекі від популярності і зірок. Та й взагалі, весь перший курс Кароліна не помічала нас практично, а тут раптом сама доброта.

- Ліко, тільки не кажи, що через нього? - Варя коситься у бік, куди я зайвий раз дивитися соромлюся.

Ну от. Подумала і відразу ж щоки жаром обдало.

- Можна сказати, що і так, - все ж визираю подивитися.

Ох-х.

Там сидить Андрій Рябов, він такий... такий... неймовірний. Голос у хлопця оксамитовий, приємний до тремтіння. Під час посмішки з'являються милі ямочки. А очі такі блакитні і розумні-розумні. Шкода, на мене його очі рідко фокусуються. Зате на подібних Кароліні дуже навіть. Прикро.

Але я не з тих, хто ласий тільки на зовнішність. Андрій, він же, і справді, чудовий. Врятував мене під час іспиту. Ми поруч сиділи, я хвилювалася і тихенько скиглила. Однокурсник взяв та підказав мені правильну відповідь. Ризикував, між іншим.

Потім Андрій допоміг мені не впасти, коли через поріг спіткнулася. А що? Я не винна, підлога була занадто слизька. Зате впала прямо туди, куди потрібно - на хлопця своєї мрії. Гаразд, не буду далі згадувати, як мене прищемило дверима, а я встигла схопитися за рукав хлопця, і цим хлопцем виявився він, надійний Рябов.

Три знаки вже є. Чимало взагалі-то! Ну так, не найприємніші знаки, але чим багаті, тому і раді.

Головне, більше не зганьбитися перед Рябовим, і так вже сахається іноді від мене.

- Думаєш, що ось саме на вечірці помітить тебе? - сумнівається подруга.

- Якщо не помітить, як дівчину, то все - отже, не судилося. Варю, ну, Варю, я ж повинна зробити спробу. У перший раз ми опинимося з Андрієм десь поза стінами академії.

Варя почухала олівцем кінчик носа, моргнула кілька разів і підскочила зі свого місця.

- Збирайся, йдемо!

- У нас же ще остання лекція?

- Ліко, лекції і завтра будуть. А твій шанс на Андрія останній, ти ж сама так сказала. Швидко хапай речі, і біжимо до мене. Треба хоч якісь зусилля докласти, там... е-е-е... зачіску, ошатний одяг, макіяж, чи що, зробити.

Мені і смішно, і приємно, що подруга хоче допомогти. Бігом закидаю навчальні речі у рюкзак. Мчимо з лекційного залу, вискакуючи прямо перед здивованим викладачем. Варя живе поруч з універом, але ми все одно поспішаємо.

Вдома у подруги беремося за роботу. Спочатку відмовляюся, потім все ж йду на ризик, надягаючи замість своїх джинс з пом'ятим светром гарну сукню. З макіяжем, начебто не перестаралися, хоч рум'яна і яскраво виглядають, та й стрілки треба б по-скромніше. Мої світло-карі очі і без того деякі називають котячими, але зараз ось особливо це все підкреслили макіяжем. Волосся розпустили і плойкою закрутили на кінчиках.

У дзеркалі я у підсумку задоволена собою наполовину, що значить - йти нікуди не хочу. Передумала я! Зганьблюся, самооцінку розтопчуть в кінець. Знову там десь упаду, у дверях застрягну. Хто взагалі ці вечірки придумав? Паніка, паніка!

Подруга виштовхує мене з квартири з однією лише обіцянкою, що згодна зганьбитися зі мною за компанію.

Ну таке собі заспокоєння.

Хвилююся, вся в інтризі, чи помітить Андрій? Якщо і ні, то хоч подивимося, як виглядають взагалі вечірки і як зірка Кароліна живе.

Приходимо до входу в універ. Група на чолі з Кароліною у зборі, чекають інших. Андрій Рябов теж тут, його я, звичайно ж, першим помітила. Стоїть, по телефону базікає, такий діловий і прегарний.

Ну і ми з Варею стоїмо, чекаємо, підбадьорюємо один одного. Попереду ж вечірка. Юху-у! Наша перша студентська вечірка. Запалимо, повеселимося. Андрій, може, на танець покличе. Мрії мої величезні, ех, понеслися, танцюють, співають.

- Привіт, мишко. Ти чого це так яскраво вбралася? - ось прямо переді мною з'являється нахабна незадоволена фізіономія і затуляє огляд на Андрійчика.

О-о, ні!

Нам тут тільки Артема Долинського не вистачало. Ось навіщо його принесло? Не запрошувала вже точно, тим паче останній шанс на Андрія ось-ось та відбудеться.

- Долинський, привіт і бувай. Рада була побачитися, але я сьогодні сильно зайнята, - задираю голову, щоб повідомити цьому високому хлопцю. - І не називай мене так. Ганьбиш!

- І чим же? - Артем вигинає брову, чіпко розглядаючи мене і подругу.

- Міг би і сам здогадатися.

-Так-так, зараз здогадаюся, - примружується. - Я приїхав тебе забрати, малявко, а ти тут заради мене вбираєшся. Ще й гарчиш, проганяєш кумедно. Все оцінив. Поїхали швидко!

Сміючись, Артем вириває з моїх рук рюкзак. А я і закричала б, але увагу не хочу привертати.

Хоча, здається, пізно. Наші однокурсниці скоро шиї згорнуть і, звичайно ж, не у мій бік. Долинський завжди був улюбленцем у дівчат.

- Ми на вечірку зібралися. Прямо звідси з нашим курсом йдемо, - каже йому Варя раніше мене.