Роздiл 10

І наступного дня Андрій продовжив зі мною поруч сідати. Не сказати, що прямо бігав, але вже виявляв особливу увагу до мене. Навіть ось запропонував обмінятися номерами телефонів, що, само по собі, для мене багато означає.

Не знаю, як Рябов, а я дуже серйозно починала уявляти його своїм хлопцем. Кароліна допомагала порадами, щоб я поводилася впевненіше, фліртувала побільше. Ну так, досвід є у неї. Долинський оцінив, напевно. І тільки Варя просто підтримувала і раділа за мене.

До вихідних дні пролітали веселіше, ніж раніше. Більш насиченими точно. Встигла і на курсах з Варею побувати, і з Андрієм прогулятися до зупинки. Крім навчання, працювала і змагалася з напарниками. У мене ж була мета, і я до неї наполегливо йшла.

Все разом допомагало прийти додому без сил, щоб взагалі не реагувати на мачуху і Лільку. Вони старалися, звичайно. Чіплялися до мене. Тільки нічого не виходило. З кам'яним обличчям я прибиралася на кухні після них, вислуховувала, що я погана донька, що на мене не можна покластися. Кивала і йшла до себе спати. Набридли мені ці змії на татовій шиї до чортиків.

У суботу після роботи вирвалася до тітки Жені за квитками.

- Ну-бо, скоріше поділися, ти чого така щаслива? Увійшла, а посмішка повзе до вух, - тітка Женя теж мені радіє, але зауважує, що я сьогодні особливо в ударі. І є з чого!

- У мене на підробітку з'явилася одна важлива мета. Так ось, вона збулася!

Переповнена гордістю, що я змогла, я впоралася, дістаю з сумки статуетку сталевого м'яча.

- Яка гарна річ, - придивляється мама Долинського.

- І я так подумала, захотілося подарувати її Артему після матчу.

- Сюрприз хочеш зробити?

- Еге ж, але нехай виграють для початку. Тітко Женю, ви ж теж підете?

- Ні, цього разу не вийде. Ми поїдемо на ювілей. Дивись там за всіх нас та вболівай, потім розкажеш.

Хотіла не затримуватися у Долинських, але як тут вирватися, коли моя фея тягне за стіл. Після біганини з листівками, голод дає про себе знати звуками з живота. Та й готує тітка Женя смачно, а це вище моїх сил відмовлятися.

За столом я не витримую. Якщо говорити, то відразу про всі чудові новини. Вивалюю на маму Артема зближення з однокурсником. І навіть обіцяю з ним коли-небудь познайомити. Ну, а що мені ще буде робити? Не до мачухи ж з Лількой хлопця приводити.

- Андрій теж прийде на гру? - запитує тітка Женя, вислухавши уважно мої «ахи» та «охи», який Рябов симпатичний і чудовий.

- Ні, він сказав, що йому не подобається футбол.

- А що тоді йому подобається?

- Ну... я поки всього не знаю. Напевно, є інтереси інші.

- Так, зрозуміло. Ти соромишся, Лікусю. Отже, скоріше приводь свого однокурсника до нас. Я його чаєм пригощу і обережно все випитаю. У моєї дівчинки повинен бути хлопець тільки хороший. Не такий, щоб вітер один в голові.

- Тітко Женю, ми ж нещодавно тільки з ним стали ближче спілкуватися. Давайте трохи пізніше приведу, а то подумає ще щось. Вам він точно сподобається.

Звичайно, я не соромлюся своєї феї. Мене більше турбує сам процес, заманювання Рябова у гості. Для себе я вирішила, що це вже на більш високому етапі має відбуватися. Ну як мінімум, після кількох вдалих побачень.

Перед відходом прошу маму Артема не видавати мій сюрприз, хоча вона і так не проговориться. Ми навіть разом придумали вставити в отвір статуетки коротке привітання з датою. Вдома я так і зробила. Тепер тільки залишилося вирватися і дочекатися гри.

Як не дивно, удача не відвернулася від мене і на наступний день. Мачуха з Лількою рано пішли на шопінг. Між прослуховуванням записів свого оркестру, тато кивав на все, про що я говорила. Зрозумів він хоч, що я до Варі зібралася з ночівлею? Гаразд, нехай як хоче. Я це двічі повторила, якщо що.

Зайняли з подругою місця на стадіоні, а людей зібралося, що й оку ніде впасти. І треба ж так, що рівно через два ряди я помічаю Кароліну. Отже, теж прийшла. Спереду мені її не видно, а тільки зі спини. Але і цього достатньо, щоб розгледіти, що однокурсниця одягнена зі смаком, висока зачіска гарно зроблена.

Ми з Варею вирішили, що йдемо не в театр. Раптом захочемо на трибунах пострибати, вигукувати кричалки разом з усіма. Одягли спортивні костюми, кросівки і у дорогу. Мені вже не сидиться на місці, хочеться стрибати і, як у мене буває, завмирати, коли гол залежить тільки від Артема. Той ще азарт, ось даремно Рябову не подобається.

Кароліна покрутила головою, помітила нас і помахала.

- Не подобається мені Кароліна, - фиркає Варя, коли та відвернулася.

- Головне, щоб Артему подобалася, - відмахуюся я, спостерігаючи за тим, що перший тайм вже починається.

- Хочеш сказати, тобі взагалі все одно, з ким буде твій дружок? З Лількою, ти сама казала, ніколи б таку свиню не підсунула Долинському.

- Варю, ну говорила. Якщо у Артема все добре, я повинна бути тільки рада. Решта мене не стосується.

Підхоплююся з місця, щоб Варя по мені нічого не помітила. Сказати одне, а контролювати емоції складніше. Кароліна мені нічого поганого не зробила, але чомусь в останні дні дратувати починає.

До початку другого тайму ми з Варею вже один одного не чуємо. Запам'ятали всі кричалки наших сусідів по ряду. Стрибаємо разом з ними і вболіваємо за наших. Тут, щоправда, вороги затесалися, вони вболівають за супротивників. Але я не звертаю на них уваги, чекаю перемоги тільки для команди «Лідергол».

- Ліко, дивись-дивись, який кумедний уболівальник, - Варя кричить мені у саме вухо, показуючи на товстенького хлопця з розмальованим обличчям і у капелюсі типу каструлі.

- Тут вистачає таких, - я сміюся.

І у наступну мить завмираю.

Артем, він нападник, і у цей момент я бачу, як захисники його оточують з одного боку, а він спритно ухиляється від бугая з команди супротивників. Веде, веде м'яч. Знову напад. Я стиснула міцно кулаки і закусила губу, як ніби важливіше зараз нічого для мене не було.