Роздiл 8

Ліка

На навчанні ми з подругою більше обговорюємо Лільку, ніж нашу вчорашню подорож на тренуванні Долинського. Моя зведена сестра завжди підкидає привід на неї позлитися, але і посміятися теж виходить.

У кафешці універу беремо підноси і чекаємо своєї черги, продовжуючи базікати. Варя бере собі два великих круасана і дві склянки соку.

- Варю, у мене є гроші. Не треба, мені незручно, - я вже заздалегідь знаю, для кого її другий комплект.

- Звичайно, є. На цілий пиріжок вистачило, - вона тицяє на мою скромну порцію посеред великого підноса.

Соромно капець. Начебто я студентка, та й тато працює диригентом. А мачуха так повернула, що я повинна себе сама тепер забезпечувати і з них грошики не тягнути. Тому і перебиваюся, то порожньо у мене, то ось крихти майже їм. Але нічого, завтра у мене перший робочий день. Як зароблю, так відразу і я у відповідь почну подругу пригощати.

З підносами йдемо до вільного столика. Проходимо між студентами. Я гордо свій пиріжок несу. Варя два комплекти перекусу. Я обожнюю наші посиденьки у кафешці, нехай навіть по суті це просто їдальня.

- Дівчатка, йдіть до нас! Ліко, Варю!

Ми гальмуємо.

Повертаємося.

Кароліна нам махає, до них підходити. Вона з подругами зайняла великий стіл. І з ними ще троє хлопців з нашого курсу, серед них і Андрій. Я занервувала.

- Хочеш піти? - Варя питає тихенько.

- Якось дивно це, - на місці тупцюю.

Кароліна не заспокоюється і голосніше кличе.

Ну ось. Домовлятися з нею рішучості вистачило. Сама не знаю, звідки тільки сміливість тоді взялася у мене. Зараз я чомусь побоююся підходити близько до Рябова. Раптом здогадається? А якщо я йому не подобаюся і тоді що?

- Ходімо до них. Вже й так увагу всіх привернули, - Варя перша робить крок вперед.

Ох.

Пиріжок на моєму підносі затрясся.

- Сідайте, сідайте, всім місця вистачить, - Кароліна, сама привітність. - Гей, посуньтеся! Дівчатка, пригощайтеся тістечками.

Посеред столу я помічаю повну тарілку тістечок. Вони найдорожчі у студентській кафешці. Але гаразд, десерти. Якимось незрозумілим чином, для мене місце звільнилося біля Андрія Рябова. Настільки близько я до нього ще не сиділа. Щось аж спекотніше стало.

Андрій посміхнувся мені, тепло, душевно, щиро. Вірніше, він просто здригнув куточками губ, а я все інше додала в уяві. Така ось я фантазерка.

Варя непомітно мені на піднос перекладає склянку соку і круасан. А тут ще й тістечка ваблять. Не наважуюся поки з Андрієм заговорити. Сиджу та жую.

- Ми вчора так круто час провели, - тим часом щебече Кароліна, звертаючись більше до подруг. - Частіше б збиратися з Артемом.

- Він з тебе взагалі очей не зводив!

- Ви така гарна пара! Виглядаєте просто чудово!

Підхоплюють розмову її подружки.

Ми з Варею переглядаємося. Розуміємо, що мова про Долинського. Отже, все-таки вони з друзями взяли однокурсниць з собою.

- Дякую. Ваші футболісти теж нічого, красунчики, - однокурсниця цвіте і пахне, закочуючи млосно очі. - Напевно, сьогодні ще з ним зустрінемося. Та й взагалі він мені проходу тепер давати не буде. Запав на мене Артемчик, нікуди без мене.

Кхе-кхе…

Я соком подавилася.

Знаючи Долинського, він не з тих, хто за дівчатами бігає. Швидше навпаки, вони за ним. Невже, і справді, запав?

Ну так, Кароліна красива, є на що... Все одно вона це підносить, що мені не віриться. Провести час могли, у це вірю. А ось що далі? Захотілося у самого Долинського запитати. Неприємно, якщо однокурсниця бреше та хвалиться Артемом. Ось і настрій впав, що навіть забула, з ким поруч сиджу.

- Слухайте, що я згадала! У нас завтра день народження декана, - раптом повз усіх тем, схаменулася Кароліна.

- І що будемо робити? Скидатися? - діловито запитує однокурсник Єгор.

- Звичайно, будемо, - підтверджує Кароліна. - Тільки й подарунок потрібно купити. Частина піде на презент, решту у конверті дамо. Андрію, до тебе велике прохання. Ми всі вже купували подарунки викладачам від курсу. Твоя черга настала.

- Сьогодні потрібно? - уточнює Рябов, відставляючи кавову склянку.

Кароліна киває з поясненнями:

- Так, після навчання їдь. Я не зможу, мабуть, до Артема поїду, - і знову це її мрійливе зітхання.

- Окей. Без проблем. Якраз сьогодні я вільний, - так просто і швидко погоджується Рябов.

- От і добре, - тягне посмішку однокурсниця. - Ой, ні. Почекай. Одному обирати буде складно, бажано ще погляд дівчини з боку. - І до мене повертається: - Ліко, прошу тебе, виручай! Допоможи Андрію. Це ж не тільки нам треба, але і від всього курсу буде.

Мені здалося, чи вона злегка підморгнула?

- Звичайно, допоможу. Декан у нас один на всіх. Поїду після навчання.

Погоджуюся, а як відмовити?

Якщо так поміркувати, то я б і без Андрія погодилася б допомогти. Але Кароліна раніше мене ні про що не просила. Та ще й таким чином! Ніби без мене кінець світу настане.

Ось після цього і почалося…

Дочекалася!

Андрій зі мною заговорив. Запропонував домовитися, щоб разом вийти з універу. Вирішили, що по дорозі обговоримо, де будемо подарунок обирати. Говорив він зі мною м'яко, приємно... Ой, все. Шльопнула свою уяву. Головне, що ми почали взагалі розмовляти, і він точно помітив мене і моє ім'я запам'ятав.

Після навчання виходимо з Андрієм з універу. Варя загадково посміхається, махає мені, бажаючи одними губами удачі. Хвилююся. Відчуття поки що більше скуті, ніж радісні. Все-таки не на побачення йдемо, а по важливій справі для нашого курсу.

Трохи проходимо і першим Андрій зі мною заговорює:

- Я так зрозумів, що нам потрібно знайти пристойний канцелярський набір для чоловіка. Ліко, ти знаєш такі місця, де їх можна купити?

- Е-е... потрібно подумати, - намагаюся здаватися серйозною.

Звідки я знаю?

Канцтовари купую у недорогих магазинах, не кажучи вже про те, що більшу частину всього для навчання мені дарують Долинські.