Розділ 5

Зміни почалися майже відразу. Ні, Кароліна не має до них ніякого відношення. Наш однокурсник опитував усіх, хто потребує підробіток. Там не прямо робота мрії і зарплата величезна, просто потрібно роздавати рекламні листівки у місцях великого скупчення людей.

Ну що? Погоджуюся поки хоч на це. Тим паче чим більше роздам, тим краще зароблю. Графік сам обираєш. Якраз для студентів робота, і Варя обіцяла іноді допомагати.

- Ліко, ти довго будеш мене мучити? Що Кароліна хотіла?

Ем-м... таке викласти непросто.

Я ж угоду уклала, ніби з дияволом.

- Спочатку погодься зі мною поїхати на тренування до Долинського, потім розповім.

- Це ще що за умови? У Артема навчилася?

- Не без того, - чого тут відпиратися. - Варю, мені буде з тобою там спокійніше, а ти прогуляєшся, весело час проведемо.

Подруга насупилась.

- Поки я не бачу зв'язку між нашою прогулянкою і Кароліною. Гаразд, ти довго без свого дружка не можеш, а вона тоді що там робити буде?

Довелося викладати, як є. Кому, як не найкращій подрузі.

Ой, Варя, здається, у шоці. Помахала у неї перед обличчям конспектом. Прокинься, прокинься! Все, почала кліпати очима, фух.

- Ліко, ти з глузду з’їхала?

- Гадаєш, треба відмовитися?

- Не знаю я! А якщо Рябов того не вартий?

- Тоді буде привід перевірити його, - у мене в голові всі варіанти склалися.

Краще один раз розчаруватися, ніж десять разів даремно сподіватися.

- Ні, ти все ж таки божевільна, - Варя покрутила пальцем біля скроні.

Не сперечаюся. Все можливо, наприклад, мачуха могла заразити. У неї точно у голові таргани всі п'яні психи.

- Варю, так ти зі мною підеш чи ні? Але ти не думай, що я ображуся. Якщо не хочеться, так і скажи.

- Досить базікати! Звичайно, я не пропущу напад Кароліни на Долинського. Ти ж потім половину не розкажеш нормально, все витягати доведеться. Ну, давай! Дзвони, своєму другові ненаситному.

Ох.

Знаючи, що я буду на стадіоні не одна, впевненість підвищилася. Але не настільки, щоб не хвилюватися. Артем адже прямий, зі мною так точно. Зараз скаже: «Малявко, що ти придумала? Нічого відволікати мене на важливих тренуваннях».

Повз проходить Кароліна разом зі своїми подружками, гальмує біля мене і підморгує. Мабуть, нагадує про угоду. Моргаю у відповідь.

Виходжу з аудиторії. Набираю Долинського.

Якщо не відповість, отже, зайнятий. Перенесемо на потім, через тиждень, навіщо взагалі поспішати…

- О, мишко, згадала про мене?

- Артеме, не називай мене так! Сто разів просила!

Дивно у нас розмова починається, зате у нашому з ним репертуарі.

- Попроси ще сто разів, і тоді я подумаю.

- Ну все, перехотілося розмовляти, - роблю вигляд, що образилася.

- Та годі тобі, перестань. Це я жартую, Анжеліко. Давай поговоримо, або допомога яка потрібна?

Пропускаю удар від звучання мого повного імені. Артем рідко мене так називає. Не відволікаюся від важливої справи, поки хлопець у гарному настрої:

- Ні, я просто хотіла погуляти, і подумала, а чи не заглянути до тебе на тренування? Давно не сиділа на лавці вболівальників, не дивилася на твої голи.

- Скучила, так і кажи, - чується у слухавці сміх Артема. - Після навчання сьогодні приїжджай. Ти хоч і шкідлива зараза мала, але все одно ж подруга.

- Нічого, що я буду не сама?

- Та хоч з оркестром. Все, малявко, більше не можу говорити. До вечора.

От і домовилися.

Варя відразу по мені зрозуміла, що наша поїздка у силі. Ми дочекалися кінця навчального дня і сіли у новеньку машину до Кароліни. Однокурсниця взяла з собою ще двох подруг.

Ну, я не стала бурчати, на лавках стадіону місця вистачить усім. Артем ясно висловився, що йому все одно, з ким я буду.

Приїхали у самий розпал тренування. Артем по полю мотається, за м'яч повним ходом боротьба. Тренер без кінця свистить і лається. Весело у них тут.

Ми з Варею сіли поруч і тихенько про своє балакаємо. На лавках ще помітила дівчат, звичайно ж, фан-клуб тут як тут. І я до них привела ще поповнення.

- Мені здається, що Долинський не поведеться на Кароліну, - шепоче мені Варя, якраз у той момент, коли Артем веде м'яч до воріт.

Я встигаю базікати, але і з поля очей не спускаю.

- Вона в його смаку, білявка, струнка, готова по клубах до ранку запалювати, - наводжу аргументи на користь популярної однокурсниці.

- Та вже, якщо так вимірювати, то нам з тобою тоді хлопці не світять, - приречено зітхає подруга, киваючи на наших однокурсниць, які всі втрьох почали яскравіше наводити макіяж. Дівчата час даремно не втрачають.

- Варю, ну ти чого? Світять, але не такі ж. Для нас більш серйозні потрібні. А ці, - махнула на команду Артема. - Вони тільки й знають, що розважатися і дівчат міняти, звикли, що красуні самі на шию до них вішаються.

- Бр-р. Ти маєш рацію, нам футбольні зірки не потрібні. Обійдемося, як-небудь.

- Ще й як обійдемося!

Тренер оголосив перерву. Артем мені помахав, помітивши на третьому ряду стадіону. Взяв пляшку води і, попиваючи, попрямував прямо сюди. Чую, як подруги Кароліни заохали, а вона розпрямила плечі, виставивши груди вперед.

- Дивись, не один піднімається, - тихенько присвиснула Варя.

- Еге ж, і друзі потягнулися. Зараз почнеться.

Знаю я хлопців з компанії Артема. Бачилася з ними нечасто, але регулярно на святах Долинських. Всі високі, гарненькі, але які ж бовдури... своїми жартами здатні за секунду образити, а потім дивуватися, що тут такого.

- Привіт, дівчата, - до нас з Варею підходить Артем. - Ну як, сподобалося?

- Ну не настільки, щоб стрибати на трибунах, - відмахуюся я, від його «сподобалося».

Жити на стадіоні не збираємося, принаймні. Кидаю погляд на дівчат з символікою команди. Встали неподалік і пропалюють Артема голодними поглядами. Ото вже божевільні фанатки.