Роздiл 4

Ліка

Зранку ще й від тата вислухала, як я недобре роблю, що прогулюю лекції. Туди ж, що мачусі знову грублю і сестру ображаю. Еге ж, послухати цих двох, то я найжахливіша дочка на світі і жити зі мною нестерпно. На себе нехай подивляться, злі гадюки.

- Тату, мені вже час бігти, - встаю з-за столу, все одно сніданок не лізе. Скаржниці зіпсували настрій і апетит. - Сьогодні на курсах занять немає, нічого прогулювати не буду. Але я все одно затримаюся у Варі, ми будемо разом до заліку готуватися. Ти ж не будеш пручатися?

Так, я за кожну нитку хапаюся, щоб поменше вдома бувати. Варя сама запропонувала до неї заїхати ввечері, її батьки на роботі, фільми подивимося зі смаколиками. Навчання теж у наші плани входить, будемо конспекти читати і вчити.

- Якщо треба, то йдіть. Тільки не затримуйся допізна, - тато граціозно відпиває з маленької чашки свою ранкову каву, блаженно прикриваючи очі, і спокійним тоном продовжує: - Я буду на репетиції, скоро новий сезон. Постарайся мене не нервувати, Анжеліко. Адже мені потрібно для роботи натхнення. Ну, ти розумієш, дочко.

- Так, тату. Я постараюся... все розумію.

Мало що розумію.

За сезонами у театрах не стежу. У мене ж то навчання, то підробітки, не розслабитися зовсім.

Мій тато завжди у курсі театральних подій, він працює диригентом в оркестрі. Носить розкішний чорний костюм з червоним метеликом, колекціонує смички і знає напам'ять величезну кількість нотних композицій. Але ось вже кілька років забуває про мій день народження.

Ну, татові можна пробачити, він завжди літав над Землею. Начебто говориш з ним, говориш, а потім бац... виявляється, я заважаю ловити музичний настрій.

Мнуся біля столу, ніяк не відійду. Захотілося тата обійняти на доріжку. Він у мене видатний чоловік, високий, статний і часом недосяжний. Роблю до нього кілька кроків, і тут мене мало не збивають з ніг.

- Та-а-ату! Татусю! - Лілька біжить і кричить. Кинулася до вітчима, тобто до мого тата, і обійматися полізла. - Я стільки думаю про твій новий сезон, хочу скоріше прийти на виставу. Ти ж мене візьмеш? Візьмеш, ну, будь ласка? Найгеніальніший диригент - мій улюблений вітчим. Всім хвалюся і про тебе говорю!

Тато з м'якою посмішкою погоджується брати її куди завгодно, вся увага на зведену сестрицю. Вона-то знає, чим мого тата підкупити. Розхвалює себе по повній програмі і у кінці просить грошей на поїздку у музей музики.

Я навіть не знала, що такий музей існує, а він є і Лільку чекає. Ну так, тато у це повірив, але не я. Ясна річ, сестра намилилася у клуб і вміло донесла це татові.

- Тато? - я смикаю його з іншого боку. - Мені теж треба на проїзд до універу хоча б.

- Аа-а... зараз пошукаю. Ось, тримай.

Тато простягає мені два жетони у метро.

- Готівки більше немає, але зате ти доїдеш.

- Дякую. Може і на лижах добігти коли-небудь доведеться, з такою сімейкою, - бурчу собі під ніс і відходжу.

- От і побігай, тобі тільки на користь, - Лілька з шипінням посилає порадою мені у спину.

Повертаюся до неї і пирхаю з попередженням.

- Татусю, я ж просто пожартувала, а сестра знову зла. Ось чого вона така зі мною, я ж так хочу подружитися, а Ліка мене терпіти не мо-оже…

І так, під ниття сестри і татову втечу у кабінет для настрою на новий сезон, я нарешті покидаю цей божевільний будинок.

Розміри нашої з татом квартири досить просторі, є вітальня, три спальні і кімната під татів кабінет. Але з мачухою і Лількою під одним дахом я відчуваю себе гірше, ніж у самому вбогому гуртожитку. Скрізь свої довгі носи пхають, тата обробили по повній програмі, і відпочивають на всю, поки він на роботі.

Терміново мені треба роботу шукати, аж горить, як треба. Раніше вигулювала сусідських собак. Місяць тому останній замовник моїх послуг переїхав, інші сусіди самі гуляють з вихованцями.

В універі Варя мене заспокоює, пропонує Лільку переграти і теж підставити перед татом, як вона часто мене.

- А який сенс? Мачуха прибіжить і такого наворотить, вона брехунка з пристойним стажем. Нам з тобою до неї далеко.

- От не пощастило тобі, Ліко, - сумно зітхає подруга.

- Хах, ти ще гру Лільки на скрипці не чула. Ось кому не пощастило, то це її однокурсникам. А у нас ще терпимо, вивчимося і станемо крутими перекладачами.

Не захотілося мені йти по татових стопах. Навички є гри на піаніно, можу кілька мелодій зіграти. Але якось надивилася я на тата, на його найважливішу сім'ю, якою він вважає колег з оркестрової ями. Ні, не хочу я у цю яму лізти, хочу своє життя і подалі від мачухи.

За тата переживаю тільки, відьма Віталіна його щільно огорнула у свої мережі. Мачуха працювала у театрі костюмеркою, приїхала з дочкою з якоїсь глушини, і не знаю вже як, але знайшла у моєму татові можливість зачепитися надійно. Тепер Вітка ніде не працює, валяється на канапі по півдня і їжу на замовлення за свою видає.

З Лількою вийшло ще неймовірніше. Її б ніколи не прийняли у консерваторію без зв'язків. Той самий випадок, коли талант «задурити голову» доньці від мами дістався. Пам'ятаю, Ліля нила, нила, просилася до майбутньої слави ближче. Ну і тато мій постарався, не образив пасербицю, підняв зв'язки і взяли у студентки Лільку на платну основу.

- Варю, уявляєш, що вигадала моя зведена сестра…

Захотілося поділитися з подругою тим, як Лілька причепилпся з проханням дати їй Артема.

Тимчасово замовкаю, а то до нас Кароліна підходить, краще потім докажу.

- Слухай, Зорькіна, відійдемо поговорити? - Як завжди манірно звучить від однокурсниці.

- Навіщо? У мене від Варі немає секретів.

Кароліна невдоволено цикає.

Хоче, нехай говорить. Бігати за прекрасною міс я не збираюся.

- Краще б наодинці, - не відстає однокурсниця, що більш ніж дивно.

Другий день поспіль стільки мені слів сказала, скільки за рік від неї я не чула.

- Ліко, ну йди. Нічого, я почекаю, - Варя мене відправляє і непомітно підморгує, мовляв, сходи хоч дізнайся, що їй треба, а то цікаво ж.