Роздiл 3

Вдома мені не пощастило з порога. Варто було увійти, як мене вже у передпокої зустрічає насуплена мачуха. Вона і так не подарунок, а коли її накриває, то взагалі краще сховатися у куточок і подалі.

- І де тебе носило? Курси так довго не тривають, - з бурчанням зауважує мачуха, потім і інше попадається їй на очі. - Це що за пакети? Де гроші взяла? Невже на роботу влаштувалася?

- Ні, ще не влаштувалася, - втомлено відповідаю, скидаючи з ніг кросівки.

- Хм... на пакетах назва бутиків написана, на таке і не заробиш, - мачуха включає спостережливість. - Покажи, що там?

- Віто, дозволь пройти, - намагаюся її обійти.

- Встигнеш ще, покажи, що там? - суне вона свій довгий ніс, як на нюх відчуває бренди. - Речі? Ах ось воно що.

- Що?

Один пакет випав у мене з рук, чим мачуха відразу скористалася. Підхопила і дістала звідти коктейльну сукню, вона її не дуже вразила. Зате у синю, вечірню сукню вчепилася і очі від захвату загорілися.

- Ти була у Долинських! Знову до них бігала скаржитися на свою нещасну долю, начебто ми тут чудовиська якісь? Досить від них подачки приймати. Все, йди, йди, я поки сукню краще розгляну.

- Ні, вона моя, - вириваю з чіпких мачухиних лап і ховаю глибше у пакет свою розкішну сукню, в якій мене бачив тільки Артем.

Мачусі тільки дай і можна прощатися, назве нісенітницею і до рук прибере. Обійдеться без моїх подарунків.

Вдалині лунає тупіт, ще одну хижачку принесло на облаву.

- Я чула прізвище Долинських! Ти знову до них приїжджала без мене? - з іншого боку нападає зведена сестра, донька мачухи. І теж тягне довгий ніс до пакетів.

- Лілю, ти що там забула?

- Так, навіщо тобі туди? - той самий випадок, коли моє питання не у розріз з думкою мачухи. Долинські її терпіти не можуть, і як би я взяла.

- А може, там би я побачилася з Артемом, - мрійливо вимовляє одна із сотні фанаток мого популярного друга. - Я вже до дірок прогледіла його фотки у соціальних мережах, адже ми зможемо стати чудовою парою.

Мачуха сплеснула руками від розчулення.

- Донечко, яка ж ти у мене романтична. Не те що деяким, тільки собі, все собі, а потім до татка скаржитися бігати, - останнє у мене прилетіло, хоча і так будь-хто б здогадався.

З приводу «собі», навіть з нею сперечатися не хочеться. Мачусі слово, вона у відповідь десять. Разом з донькою - двадцять. Нервів на них не напасешся, та й втомилася я за цілий день.

- Почекай, Ліко, - мачуха ловить мене за рукав, коли починаю від них відходити. - Це що ж виходить? Ми віддаємо за твої курси гроші. Не зайві гроші! А ти береш і прогулюєш, брешеш нам. Краще б на роботу влаштувалася і сім'ї допомогла.

- За курси мені тато платив, а не ти.

- Зовсім знахабніла! Ну за що мені горе таке дісталося? На все у неї злі шпильки.

Більше не слухаю, біжу у свою кімнату. Ховаю пакети з одягом у шафу. Уявляю, що ще потім від тата наслухаюся. Віталіна вміє налаштовувати, маніпулювати і взагалі вона відьма. Тільки так я можу пояснити, чому мій тато на ній швидко одружився і привів у нашу квартиру.

Спочатку поява мачухи звучало від тата, як турбота про мене, він подумав, що так мені стане легше. До того ж її дочка, моя ровесниця, і буде веселіше.

Еге ж, веселюся тут, полегшили мені життя.

Через місяць після переїзду вже почалося. Ліля розкапризувалася, що в її кімнаті з вулиці шум, заважає її творчій натурі. Я не знаю, навіщо тоді запропонувала тимчасово помінятися, або це тато попросив поводити себе гостинно. Ну так я і втратила свою простору світлу кімнату, тепер живу у маленькій і похмурій кімнатці.

З турботою теж якось все повз мене. Попросила нову куртку на заміну сильно зношеної, сказали, що поки грошей немає. Попросила Лілька грошей на клуб і на шопінг для походу у той самий клуб. Відразу гроші знайшлися. Адже Ліля обдарована, вона вчиться у консерваторії, тому її ніяк не можна обділяти.

Але я і рада її «обдарованості», так хоч не разом зі мною в універі. Є містечко відпочити від сестрички.

- Ліко, відкрий. Ну відкрий, я ненадовго.

Лільку принесло, і з зовнішнього боку двері заскреготали кігтями.

Знає, що я цей звук не переношу і користується. Якщо не відкрию, принесе свою скрипку і буде катувати мене страшними звуками, типу скреготу залізного стільця об підлогу. І це найкраща арія у нашої музикантки.

- Серйозно, я ненадовго, - сестра просочується миттю до мене, коли відкриваю.

- Добре, слухаю тебе, - сідаю на ліжко і роблю вигляд, що позіхаю.

- Лікочко, ми з тобою іноді сварилися, але так у всіх сестер буває, - Лілька підсіла до мене і защебетала по-доброму.

- Сукні не дам!

Моєю першою думкою стало, що мачуха їй розповіла.

- Ні, у мене свої сукні є. Твій смак же взагалі не... - на півслові перервалася. - Я не про це. Мені потрібен Артем!

- А я тут до чого? - навіть спати перехотілося.

- У тебе є до нього доступ. Давай придумаємо зустріч? Наприклад, прийдемо до нього на тренування або в універ, або підкараулимо де-небудь?

Лілька божевільна. Хоча і симпатична білявка. На мачуху схожа, як дві краплі води.

- Лілю, знаєш, скільки таких розумних за Артемом бігає? Він може й зацікавиться тобою. Але це на ніч або дві.

- Чому це? - витріщає зелені очі вона.

- Артем довго ні з ким не зустрічається. Гуляє хлопець і сміється з фанаток, що вони до нього липнуть і липнуть.

- А може, спробуємо? Ну допоможи, га? Що тобі варто?

- Ні, ні і ні, - я категорична. - Артем особисто мене слухати не стане. Якщо тебе запропоную, тоді відчує підступ і прийме за розіграш. Тобі таке навіщо? Нехай тебе приймають за дівчину.

Ось як собі побажала з Андрієм, теж так хочу.

- Гаразд, я пішла, - Ліля насупилася і помітно засмутилася. - Ще подумаю. Просто він багатий і красивий. І я б на скрипці грала йому.

Подумки співчуваю заздалегідь всім Артемам, для яких захоче моя сестра пограти. Біжіть, рятуйтеся з бірушами. Скрипка у руках Лілі небезпечна для людей.