Роздiл 2

Сіли в авто. Їдемо. Відвернулася до вікна і мовчу.

Навіть з Варею нормально попрощатися не встигла. Подруга, звичайно, не сильно засмутиться, що ми не рвонули гуляти з однокурсниками. Вона зараз серйозно захопилася китайською мовою і бігає на групові заняття. З минулого тижня і я до неї приєдналася на курсах, сьогодні тільки збиралися прогуляти.

- Дуєшся? - першим не витримує Артем.

- Так, - крізь зуби бурмочу.

- Ну хочеш я візьму тебе на одну з наших вечірок?

- З твоїми дружками? Ні, дякую.

Знаю я цих мажорів без гальм. Мені досить і того, що доводиться бачитися з ними час від часу. Ті ще баламути, задаються, та ще й як коні регочуть. Найбільше подобається їм мене ж розігрувати. Так, і для них всіх я також малявка.

Тільки не для Андрія Рябова, він би мене так не обзивав, він би розумів, цінував, підтримував. У моїх фантазіях він багато чого міг би…

Артем зосередився на дорозі, включив голосніше музику у салоні. Розвернулася і оцінююче поглядаю на хлопця. Ну що у ньому дівчата знаходять? Ось що?

Кхм.

Долинський високий, майже під два метри. Його коротке чорняве волосся кумедно стирчить у різні боки, але він і не думає паритися з цього приводу. У Артема красиві яскраво-сині очі, як гляне уважно - я все і без слів зрозумію. Прямий ніс, вольове підборіддя. Статура, само собою, спортивна, он які плечі накачав своїми виснажливими тренуваннями. Ну і татуха з китайськими ієрогліфами збоку на шиї ще потрапляє в огляд, як раз з мого боку визирає. Ми вже з Варею домовилися, що як-небудь зловимо потрібний момент, вірніше, самого Артема, і переведемо. Він мені називає кожен раз значення свого тату по-різному. Розігрує, ясна річ.

Висновок мій такий, Артем вміє справити враження. Всі дані для цього є, а ще популярність, стильний дорогий одяг, крута машина і грошей вистачає. Але це я так, відсторонено прикинула. Занадто давно ми знайомі, аж всі мої вісімнадцять років.

Особисто для мене Долинський - нахабний жартівник, періодами буркотун, любитель гучних вечірок і дівчаток. Ще він здатний у разі чого прикриватися мною, брехати, і є ще дещо... якщо мені знадобиться допомога, Артем не кине у біді. Хоча частіше біди ці від нього ж!

- Ти що, мишко, мною милуєшся? - різко повертається хлопець, скрививши губи у нахабній посмішці.

- Зовсім вже здурів?! - пирхнула і заплющила очі. Не вистачало, подумає ще чого, і додаю поспішно: - Я дивилася на тебе і думала, думала... як же тобі помститися.

- Водія за кермом лякати заборонено, - Артем приловчився і клацнув мене по носі. При цьому, сміявся, звичайно.

Ось візьму і помщуся. Знатиме, як наді мною знущатися.

Тітка Женя, мама Артема, зустрічає мене з відкритими обіймами. Ми не бачилися місяць, для неї це багато. Та й я теж сумувала за нею, що тут говорити.

- Моя дівчинка приїхала! Нарешті! Яка ж ти ошатна, зовсім вже виросла, - тітка Женя налітає, обіймає і тягне у будинок.

- Ну, я привіз твою улюбленицю, тоді поїду. Всім бувайте!

Артем розвертається у бік виходу.

- Куди? Артеме, а ну повернися! - тітка Женя повертає сина. - Сьогодні тренування у тебе немає. В офіс до батька ти точно не поспішаєш. Отже, потім Ліку відвезеш.

- Мамо, ну таксі ж можна, - пручається Долинський.

- Ось і побудеш нашим таксі, - тітка Женя хвацько підморгує мені. - Зате повечеряєш нормально, а не всякими закусками з клубів.

А я що? Взагалі не винна. І не треба свердлити мене гнівним поглядом незадоволених синіх очей. Показала своєму особистому таксисту язика і побігла за тіткою Женею.

Моя улюблена фея, так я ще називаю маму Артема, як завжди у своєму репертуарі. Відправила мене у кімнату, яку тут тримають для мене. Шепнула, що подарунки на ліжку. Так і є. Кілька пакетів з красивим дорогим одягом, канцтоварами, і навіть новенький стильний рюкзак. Грошей я ніколи не візьму, ну і ось, родина Долинських намагається хоч так допомагати... сирітці.

Дістаю з пакетів одяг, перекладаючи на ліжко. Очі розбігаються, швидко все приміряю. Футболки шикарні, вже хочеться подрузі показати. Натягую джинси, теж супер. Потім спортивний костюм, пострибала у ньому від щастя. Саме чудове у подарунках залишила під кінець примірки. Дві сукні. Мені і раніше тітка Женя з чоловіком дарували сукні, але ці... ці щось з чимось.

Перша сукня, що називається коктейльна, так Варя на свою говорила, яку мені дала надіти для невдалої спроби привернути увагу Рябова. Сукня сіла на мене ідеально, ну трохи вільнувато з боків, але, сама знаю, підібрати на мій худосочний розмір нелегко. Ніжно-молочний колір, схожий на повітряний зефір, та й сама сукня така легка, приємна на дотик, у ній хочеться крильцями помахати і злетіти.

Друга сукня, більш вечірня. Розгорнула її.

Ах-х... слів немає, яка краса. Яскраво-синя, на ажурних брителях і довга. Задумалася, на що схожий колір... так, згадала. На хитрющі очі Артема.

Тільки мені куди у такій ходити? Я ж ніде особливо не буваю. Вдома, навчання, тепер ось курси китайської мови. Іноді вириваюся з Варею у парку прогулятися або приїжджаю до Долинських. Гаразд, якщо що одягну на день народження тітки Жені, а вдома буду милуватися потай від усіх.

- Що за день такий? Ліко, ти знову вбираєшся? - до кімнати заглядає Артем.

- А якби я роздягненою стояла? - спалахую тут же.

- Пропонуєш заглянути на кілька хвилин пізніше?

Хапаю з ліжка подушку і кидаю у Долинського. Ну і нахаба.

- Та заспокойся, малявко. Можеш мене не соромитися, я вже перебачів ого-го, - і так вимовляє це з гордістю, начебто медаль дають за кількість дівок. - Я прийшов тебе покликати до столу, їсти хочу, а мама заладила, що Лікусю треба почекати. Виходь вже, га?

- Іду, іду. Тільки ти вийди звідси.

- Хех, зрозуміло. Все ж таки соромишся, - Артем з посмішкою знизує плечима, але все ж виходить.

Фух!

Двері закриваю на замок. Швидко, швидко знімаю сукню. Переодягаюся відразу в обновки: джинси і футболку з принтом веселою мишки. Ні, інше одягну, Долинський знову почне обзиватися. Передумую і залишаю.