Він

ОЛЕКСАНДР СИВАК

ВІН

2020

ВІД АВТОРА

Доброго вам дня.

Я вже говорив, що ніколи не думав про те, що колись  зможу написати власний твір, який буде мати назву «ВОНА». Але з часом так сталось, що у мене з’явилось бажання написати наступну книгу «ВІН», яка дає можливість зрозуміти та пояснює деякі вчинки головного героя.

Частина 1

… Одного разу, коли я був у дорозі, несподівано пригадав розмову з Андрієм, яка повернула мене до дитинства, де я ще зовсім юний і навкруги  все дуже весело та чудово. Я, малий хлопчик, якому шість років, але це тільки на вигляд, а в душі таке відчуття, що вже за сорок.

Додому я приїхав десь близько десятої години, прийняв душ. Час вечеряти, адже все вже було на столі. Я дивився як палає вогонь у каміні, взяв склянку, налив віскі, кинув лід і сів у крісло. Мені ніхто не заважав, бо всі знають, що поки я не покличу, до мене не слід заходити.

Я все пригадував себе малого. У нас з батьком був будинок у селі, тоді я був дуже маленький, тож назви його не пам’ятав. Пам’ятав, що там була річка, куди я бігав малий та те, що там завжди було багато дітей.

Взагалі, це все ж таки цікаво, що ми сприймаємо речі зовсім по-різному в той час, коли ми малі та коли стаємо дорослими. У дитинстві я навіть не міг припустити, ким я стану в майбутньому та як з часом зміниться  моя думка про весь навколишній світ. Бо коли ми діти, то все для нас як казка, але інколи у дорослому житті вона  може перетворитися на справжній жах.

У дитинстві батько мені розповідав, що моя мати померла під час пологів, тож через це ми з ним залишилися вдвох. Я тоді зовсім не засмутився. Зараз я розумію, що не міг все це глибоко усвідомити. Тож якогось там жалю, що у мене немає матері, в мене не було, тому що я її не знав, ніколи не бачив і не відчував її любові та турботи.

Батько мій дуже важко працював та завжди повертався додому пізно. Він був водієм молоковозу, збирав по селах молоко, а потім віз його на завод для переробки. Змалечку я був такий собі маленький,  але вже чоловік, бо вся  хатня робота була на мені.

Я зробив останній ковток, бо розумів, що треба йти спати, за кілька годин вирушати у дорогу.

Частина 2

Прокинувся я, як і планував, задовго до сходу сонця, прийняв душ та швидко перекусив. Снідав я завжди смаженими яйцями на беконі та міцним солодким чаєм. Мені треба було вирушати до столиці, де я мав зустрітися з деякими людьми, а потім летіти на відпочинок.

Завжди, коли я їхав з Одеси до Києва, я постійно зупинявся в місцях, де вже був раніше.  Взагалі, все наше життя - це якісь спогади, вони бувають як добрі, так і погані. Пам’ятаю, як я зустрів свого найкращого друга Сашка. Все було так:  хтось підкинув мені гаманець, я не встиг отямитись, як раптом з’явились незнайомці та спитали:

---  Це твій?

Я відповів:

--- Ні, це не мій гаманець.

Тоді один хлопець, який і був Сашко, запропонував взяти цей гаманець і розділити гроші, які були в ньому, зі мною. Я тоді розсміявся і одразу запитав:

--- Самі працюєте чи з кимось?

Бачили б ви їх обличчя!? А я тоді одразу все зрозумів та й кажу:

--- Ну тоді зі мною будете працювати, раз ні з ким не працюєте.

З того часу ми завжди разом. Цікаво все ж, я кави хотів випити, а знайшов друга на все життя.

Саме через такі миті я і полюбляю зупинятися в тих місцях, де мене наздоганяють якісь гарні спогади, де завжди можна поринути у минуле і разом посміятися.

Частина 3

Сашко був за кермом, а я згадував дитинство. Тоді у мене був друг, звали його Сергій, він приїздив до бабусі з дідом на літо. Бабку звали Параска, а діда - Петро. Звісно, нам було чим зайнятися, в селі тоді не було Інтернету, нічого такого,  що  могло нас залишити вдома.