Розділ 18

Оля

З останніх подій на моїй кухні минуло десять днів. За цей час я почала знайомити Богдана з Русланом як друзів, хоча вони і так добре спілкувалися. Руслан майже кожного вечора приїздив до нас і спілкувався з сином, задарюючи його подарунками. Це в них сімейне, бо Таїсія не менше балує Бодю.

А ще Руслан тепер офіційно батько Богдана; його адвокат вирішив це питання за кілька днів. Тепер Богдан носить прізвище Ковалевський, і в графі батько більше немає прочерку. Але це все на папері; насправді Богдан ще нічого не знає. Я готую його, але насправді більше себе.

Богданчик дуже тягнеться до Руслана; це навіть Тая помітила, коли була в мене і приїхав Рус. І чоловік дуже змінився: став м’якшим та привітнішим. Так сказала Тая. У них також стосунки як брата та сестри налагоджуються.

Життя пливе плавно та насичено. Ось, наприклад, минулої п’ятниці ми з подругою ходили в дитяче кафе. Поки Богдан радів і розважався, ми ледь не померли зі скуки. А потім був шопінг, де Богдан був нашим модним критиком. Він коментував усе, що ми з подругою приміряли. За такі коментарі Тая купила йому конструктор. Хто б не купив конструктор, коли йому сказали: «Таєчка, ти богиня, всі чоловіки будуть твої!» І звідки моя дитина тільки такі слова знає?

Все ніби спокійно налагоджується. Ми з Русланом намагаємося бути хорошими батьками та будувати здорові відносини, щоб нашому сину було добре. Тільки лишилося одне — розповісти все Богданчику. Сподіваюся, він відреагує спокійно і прийме Руслана, бо саме сьогодні ми це і збираємося зробити разом з Русом.

Я весь день налаштовуюсь, поки Бодя у садку, та готуюся. Будую цілі промови у своїй голові. З Русланом ми домовилися, що заберемо сина разом з дитячого садочка, а потім поїдемо у розважальний центр, де в спокійній обстановці розповімо. Руслан спокійно та впевнено налаштований, хоча я добре бачу, як він боїться того, що Богдан не прийме його як батька. Зараз вони хороші друзі, але цього замало для них обох.

Богдана ми заберемо після третьої. Заради цього Руслан відклав свою важливу роботу. Хоча, чесно, заради Богдана він готовий на все, аби завоювати його увагу та прихильність. Ще трохи, і я почну ревнувати власного сина до його батька, але виду я не подаю.

Руслан має мене спочатку забрати, а потім ми поїдемо по Богдана. Спочатку хотіла відмовитися і показати своє «я сама», але, побачивши погляд чоловіка, вирішила, що побережу свої нерви.

Вирішую вдягти зручну довгу теплу сукню темно-синього кольору, свої улюблені козаки та на верх шкіряну куртку. Погода на початку жовтня дуже тепла, краща, ніж дощовий вересень. Волосся спадає хвилею по плечах. Пам’ятаю, раніше Руслан любив його перебирати, торкатися, вдихати аромат, але зараз це заборонений для нього прийом. З макіяжем справляюся також швидко. Раніше, до народження сина, я проводила біля дзеркала години: малювала стрілки, робила вмілий контуринг, очі робила виразними, губи чіткими та яскравими. А зараз я віддаю перевагу швидкому макіяжу: це брови, туш, інколи тіні (як сьогодні), трішки рум’ян та прозорий блиск для губ. Так я виглядаю дуже природно та юно.

Дивлюся на годинник. З хвилини на хвилину має приїхати Руслан. І тільки я про нього подумала, його ім’я висвічується на екрані мого мобільного телефону.

— Слухаю.

— Привіт, я на місці. Можеш виходити, — говорить він з нотками теплоти в голосі.

— П’ять хвилин і буду, — сама першою, не чекаючи, скидаю виклик.

Беру сумку, ще раз дивлюся в дзеркало та виходжу з квартири. Вирішую спуститися сходами, бо серце шалено калатає. Думаю, що, пройшовшись, я трішки заспокоюся. А коли виходжу з під’їзду і бачу біля автомобіля Руслана, який підпирає його бампер, серце ще більше прискорюється. Подумки сварю себе, бо так і до сердечного приступу недалеко. Підходжу ближче, стримано вітаюся. Чоловік допомагає мені сісти в машину. Поки він обходить автомобіль і сідає на водійське місце, я нервово розгладжую своє рівне волосся.

— Це тобі, — дістає з заднього сидіння букет білих троянд і простяє мені. Приймаю квіти та вдихаю їх п’янкий аромат.

— Ти сьогодні дуже гарна та мила, — завалює компліментами Руслан.

— А раніше я страшненькою була? — намагаюся жартувати і навіть посміхаюся. Квіти не відкладаю, а тримаю біля себе на колінах.

— Ти завжди була чарівною, але сьогодні особливо чарівна.

— Ну якщо так, то дуже приємно, — посміхаюся. Чорт, я що, фліртую з Русланом, чоловіком, який мене зрадив і розтоптав всі мої почуття? — Ми ще довго так стоятимемо? — питаю перша та відводжу погляд від Руслана, бо я так весь час дивилася тільки на нього. Чоловік повертається, заводить автомобіль і виїжджає з двору. До садочка йти не довго пішки, а на автомобілі це всього якихось п’ять хвилин. Коли автомобіль зупиняється біля воріт дитячого садочка, я навіть якось заспокоююся.

— Я сама, — зупиняю чоловіка, коли він хоче піти зі мною по сина. — Чекай нас тут… будь ласка, — Руслан не заперечує, а лише кидає кивок.

Не чекаючи допомоги від чоловіка, вистрибую з авто і прямуємо до будівлі, а потім до потрібної мені групи. Свою дитину знаходжу одразу серед дітлахів: він у оточенні інших дітей грається іграшками і не звертає на нас уваги. Але Богдан здається мені якимось сумним на перший погляд. З ранку він був зовсім інший. Підходжу до виховательки, яка сидить за столом і слідкує за дітворою. Коли мене бачить, привітно посміхається.

— Доброго дня. Як мій Богдан поводиться?

— Олю, це не малюк, а золото, — говорить жінка, і моє материнське серце та душу дуже гріє. — Олю, вибачте за таке питання, а де батько Богдана? — жінка заводить мене в ступор; моя посмішка швидко зникає з обличчя. — Я так розумію, ви виховуєте його сама? — підбираючи слова, запитує жінка.

— Так, а до чого ці питання?

— Ви, вибачте мені, Олю, це, звичайно, не моя справа, але я не перший рік працюю з дітками, і де сім’ї неповні одразу видно. Видно, що малюку не вистачає чоловічої руки — саме батька.