8. Неможливого не існує

Початок осені 2010

Вириваючись із рятівної безодні, Володимир безпорадно ловив повітря, поволі приходячи до тями, повністю звільняючись з міцних обіймів смерті.

— Я знову не могла тебе розбудити! – тривожно нависла над ним Ксеня. — Хвилин п'ятнадцять кидався з боку в бік, корчачись і звиваючись, наче, від несамовитих мук. Знову відчула себе повністю безпорадною, продовжуючи тебе трясти. – розпачливо похитала головою зі страхом в очах. — Може тобі все ж піти до лікаря – так не має бути.

Проігнорувавши її слова, Володимир різко сів, морщачись від яскравого сонячного світла з вікна та похапцем дістав свій амулет з-під футболки, міцно затисши в долоні.

— Перестає діяти, – тихо констатував він, адже за два останніх тижні, пережив вже четверту смерть.

— Ти приписуєш цій іграшці занадто великі можливості й вже давно лякаєш мене своєю поведінкою. – жінка повторила за ним, сівши поруч, та легенько торкнулась плеча.

— Це мій оберіг – сімейна реліквія, без його сили на мене чекає божевілля. Я ж тобі вже розповідав, що мій рід проклято і тут ніякий лікар не допоможе, адже щоночі помираю разом з іншими, – глибоко втягнув повітря та нарешті втихомиривши дихання, продовжив більш спокійно: — Раніше амулет забирав такі сни, та чомусь втрачає силу.

Ксеня повільно забрала руку з його плеча, наче боялась заразитись цим безумством. Звичайно, вона чула ці нісенітниці від нього не вперше, та досі не вірила, що дорослий чоловік може сприймати серйозно подібну маячню, замість того, щоб просто піти до лікаря.

— Ксю, саме тому я й не одружуюсь з тобою, щоб не наражати на небезпеку, – продовжив Володимир. — Мені не можна створювати сім’ю — всі мої рідні свідомо приречені на смерть. З цілого роду завжди виживає лише хтось один, щоб продовжувати це все божевілля.

Після цих слів молода жінка спохмурніла й примружилась, бо його дивацтва все більше її лякали. Хіба хтось вірить у такі нісенітниці у двадцять першому столітті? Стражденно зітхнула, радіючи вже з того, що він хоч про різних там відьом, демонів та інших вигаданих персонажів не говорить, інакше тоді психлікарні не уникнути, а вона не бажала його втрачати.

Володимир вже знав, що робитиме, але Ксені не говорив, бо та поводилася, як і він свого часу — не вірила й коли почула б про похід до відомої в їхньому місті відьми, перейшла б від вмовлянь до активніших дій.

*** *** ***

Через декілька годин він вже сидів в дивно обставленій кімнаті багатоповерхівки в центрі міста, нервово стискуючи в руці свій амулет, який зняв перед входом в помешкання. Стара жінка перед ним, навіть здалеку не нагадувала відьму і це його добряче тривожило, поволі відбираючи крихти віри. Насупився й ще міцніше затис оберіг.

Вона гордо сиділа за столом, виставивши перед собою руки з яскравим манікюром та мовчки свердлила його пронизливим поглядом. У Володимира навіть складалось враження, що ця жінка дивиться занадто награно і вже хотів сказати їй про це, та вона раптово почала говорити:

— Твій предок своїми вчинками пригальмував дію прокляття, саме тому талісман і потрапив йому в руки – амулет вибрав його, щоб допомогти, – помітивши як високо здійнялись брови відвідувача та розширились від здивування очі, стара зухвало викривила губи в якійсь подібності посмішки, та зарозуміло продовжила: - Так, я справжня відьма, а не якась там шарлатанка і бачу минуле твого роду. Деякі містичні прикраси, наділені великою силою, а цей оберіг дійсно можна вважати одним із наймогутніших слов’янських захисних амулетів і наскільки мені відомо, він не допомагає будь-кому, бо завжди передається родом з покоління в покоління. Тому якщо він вибрав твій рід, то дійсно захотів вам допомогти полегшити існування. Але я його вже ледве відчуваю — практично втратив захисну силу, – несподівано стара схопила руку Володимира, у якій той стискував оберіг схилившись над нею, а він і не пручався, бо був готовий на все, лиш би позбавитися своєї напасті. — Ти інше покоління й тепер справа за тобою — твоя черга проявити себе. Та чи зможеш? – вкотре загадково посміхнулась.

— Що це значить? – нахмурився чоловік, нічого не розуміючи.

— Коли настане час, приходь до мене вдруге, – прикувала поглядом чорних очей, різко відпустивши руку.

— Цей час вже настав! Я не можу позбутися цих смертей! — почав він гучно протестувати та навіть був ладен впасти перед нею навколішки та благати, адже відколи помер дід постійно мріяв подолати це прокляття, але бачив тільки один спосіб, а ця стара явно знала інший.

— Ні! – категорично похитала вона головою. – Зараз ти не готовий почути правду і зробити те, що потрібно, але чекати залишилося недовго. Не хвилюйся так, скоро ми знову зустрінемося. Всьому свій час, – кинула йому на прощання вказавши рукою на двері, тим самим даючи зрозуміти, що більшого він від неї вже не доб’ється.

Чоловік злісно зціпив зуби, оскільки йому здавалося, що ця стара відьма просто грається з ним, але все ж послухався, хоча і ніяк не міг зрозуміти чого ще чекати, що зміниться?

*** *** ***

Минуло три тижні. Вже дві ночі підряд, Володимир не бачив смертей, прокляття дало перепочинок після мук, які він терпів п’ять ночей поспіль. Ксеня вже більш спокійно реагувала на такі сни, хоча настійливо продовжувала переконувати відвідати лікаря, а він так само наполегливо ігнорував ці її спроби, усвідомлюючи, що тут медицина безсила.

Ще декілька разів ходив до якихось шарлатанів, ті гордо називали себе медіумами, екстрасенсами та відьмаками, але ніхто з них не міг допомогти, доводилось миритись, спробувавши пристосовуватись і продовжувати жити. Це поволі зводило його з розуму, та виходу не було.

Повертаючись того дня раніше на годину, він хотів зробити Ксені сюрприз, сподіваючись хоч трохи вгомонити її спроби полікувати його. Купив улюблені білі троянди, та жінки вдома не виявилось. Ставлячи квіти на стіл, несподівано завмер, від того сюрпризу, що вона там залишила. Мовчки вдивлявся у дві смужки тесту — ніяк не міг повірити, в те, що відбувалося, переживаючи цілий калейдоскоп емоцій.