5. Обійми вічності

Тіло поволі окутував сивий туман. Здавалося, що він входить в його темні глибини повноправним володарем. Незчувся як в наступну мить опинився на байку й жодних думок про те, що це все занадто дивно. Він ніколи досі не мав подібного транспорту, мало того, навіть не вмів їздити на ньому, а тут увижалося, що життя не уявляє без свого залізного муштрованого коня. І єдине бажання — стати з ним одним цілим.

"Наскільки ж приємні й незабутні ці відчуття! Цей несамовитий шквал емоцій, коли навколо темрява і її розвіює лиш світло фари!" — упивався він потішними думками, намагаючись поринути в дикі, первісні емоції, зловивши хвилю тремтливого задоволення. Але цього було замало — ніколи не вмів своєчасно зупинятись, занадто вже азартним вродився.

Хитро всміхнувшись своїм шаленим помислам, твердо повірив, що сьогодні нарешті зможе перегнати цю темінь, а також власного Ангела-охоронця, як полюбляють говорити байкери. Зупинився, щоб поправити шолом і одразу взявся виконувати задумане.

Стрілка спідометру стрімко та плавно пішла своїм звичним ходом, і вже через якусь несвідому мить він мчався швидше вітру, ловлячи шалене задоволення від влади над дорогою, хмеліючи від безмежної свободи, яку відчував розпинаючи потік повітря блискавичною швидкістю.

Для того, щоб упіймати нову порцію адреналіну, завжди шукав якісь тихі дороги, де ніхто не заважатиме. Сьогодні цей вибір зупинився на так званому проміжку «проклятого шосе», яке всі намагаються оминати через підвищену аварійність, приписуючи містичну силу, оскільки дорогу колись збудували на місці старого цвинтаря. Та він ніколи не вірив у подібні нісенітниці – його стихія швидкість, а не містика.

Так тривало до тієї самої миті, поки перед його мотоциклом раптово не спливла світла постать, наче якесь марево з легким мерехтливим сяйвом. Довелося навіть декілька разів похапцем кліпнути, в спробі розвіяти видіння, але примара не зникала, навпаки зловісно розкинула руки, коли двоколісний транспортний засіб мчав на шаленій швидкості прямо на неї й він в останні секунди вивернув свій байк, щоб не зіткнутись з химерною перешкодою.

Не встиг нічого усвідомити, як вже лежав на асфальті разом зі своїм мотоциклом, корчачись від болю та чітко розумів, що при аваріях на таких швидкостях ніхто не виживає, і захисний шолом не рятує.

Ангел-охоронець дійсно не поспів за ним, йому вдалось перегнати крилатого захисника, як і мріяв.

Спалахнув вогонь, вириваючись увись страхітливими язиками. Тоді він нарешті усвідомив, що не може відповзти чи звільнитись, бо прикутий грудою металу, ще й не відчуває нижньої частини тулуба, а його рухи на диво сильно уповільнились.

Несамовиті муки роздирали тіло, пронизуючи пекельним болем кожну клітиночку, окрім ніг і він старався завмерти, кинувши кволі спроби порятунку, адже будь-який порух причиняв ще більші страждання. Цей біль було нереально витерпіти, він подумки молив про смерть, а вона все ніяк не йшла, продовжуючи мордування до тих пір, поки його нарешті не поглинула цілковита темрява, позбавляючи життя та звільняючи від усього.

Вириваючись з цього дивного настільки реалістичного сну, Володимир жадібно хапав повітря, нарешті усвідомивши, що воно вже прохолодне, не розжарене і чисте, без того нестерпного паленого смороду. Відчув полегшення, обхопивши лице руками, бо на ньому більше не було шолому, який мав допомогти, а натомість спалював обличчя.

Хлопець вже знав, що ніколи не забуде жахливий запах смерті, адже в тому вогні він дійсно заглянув їй у вічі, ще ближчого знайомства й уявити неможливо.

Ніколи досі йому не снились подібні жахіття, проте він швидко знайшов пояснення, вирішивши, що так його підсвідомість зреагувала на смерть діда. Трохи схаменувшись, вражено виявив, що не чув будильника, поглинений кошмаром, тому вперше запізнився на роботу, на яку влаштувався всього лиш місяць назад.

Протягом дня він пробував забути нічне жахіття, але не міг. В пам’яті все було настільки живим, що здавалось, відбулося насправді, мелькаючи перед очима картинками зі всіма деталями, воскрешаючи навіть відбиток несамовитих страждань, до того ж його ще й переслідував той нестерпний палений запах. І лиш ввечері йому трохи вдалось призабути цю історію, а точніше — перемкнути всю увагу на Олю, яка допомогла розфарбувати частину ночі всіма можливими барвами, вириваючи з того дивного полону.

Заснувши далеко за опівніч, Володимиру знову довелося пережити смерть. Він опинився в тілі якоїсь старої й знаходився в лікарні, грізно морщачись від сліпучо-білих стін, та нестерпного запаху ліків. Останні допомагали позбутись від несамовитого болю, який нещадно ламав все тіло, зводячи з розуму втомлену свідомість. Все остогиділо: і ці ліки, якими вкотре накололи, і саме існування, тому смерть стала реальним звільненням.

Цього разу стара з косою прийшла за ним тихо, забравши майже без страждань, даруючи умиротворіння та спокій, якого вже давно не давало життя.

Прокинувшись від чергового дивного сну, хлопець ще довго лежав із розплющеними очима, знову чітко запам’ятавши нестерпний запах, цього разу вже ліків. І поки його подружка мирно ніжилась збоку у своїх нормальних снах. Володимир вдивлявся як ранкове сонце, пробиваючись крізь густі міські багатоповерхівки, ефектно грається зі старовинною прикрасою, залишеною ним на столі біля вікна. На якусь коротку мить молодому чоловікові здалося, що це якийсь знак, наче вищі сили вказують йому шлях до розв'язання проблеми, змушуючи виконати волю покійного діда й одягти дивакуватий оберіг. Так... уяву він завжди мав хорошу.

Роздумуючи того ранку над життям, Володимир зробив одне відкриття: усвідомив, що переживаючи нестерпні муки, ніхто не бажає боротися. Біль вбиває жагу до життя, змушуючи здатись, тому всі прагнуть якомога швидше потрапити в обійми вічності, адже саме в смерті бачать і знаходять порятунок, саме вона дарує звільнення і приносить спокій.

Але найбільший шок його очікував за чашкою ароматної кави, бо переглядаючи стрічку новин на екрані мобільного, несподівано наткнувся на моторошні кадри нічної аварії, в якій розбився байкер. Саме тоді й згадав дідові нісенітниці про могутнє прокляття роду, які вже чомусь не здавались такою маячнею і все більше походили на правду, адже такі події неможливо списати на простий збіг обставин чи гру підсвідомості — він це все бачив на власні очі й пережив. Це ж саме він там розбився та згорів!