Розділ 18. Поразка.

Оля

Прокидаюся я близько дванадцятої. Давно я так не спала, сповнена сил та готова до нового дня. Моя рука одразу тягнеться до телефону.

«Лисичко, вже сумую, роботи багато, зателефоную сьогодні пізно вечері або зранку. Якщо все вийде, вже завтра буду в Києві»

Повідомлення від Русла викликає трепіт та гріє душу. І те, що він буде раніше запланованого, не може не  радувати. Ще один день разом, бо потім як я поїду ми небачимемося цмлих десять днів. Навіть не уявляю, як це. Пишу коротке повідомлення.

«Добре. Цілую!»

Накидаю на тіло теплий махровий халат, беру необхідні речі та прямую до душу. На диво зараз тут нікого немає я сама. Тож швидко, ниряю під промені теплої води. Проводжу себе до ладу та прямую до кімнати. Іду на кухню ставлю чайник на плину, поки кипить вода роблю собі два бутерброди, не хочу нічого готувати.

В чашку кидаю заварку свого улюбленого чаю «бризки шампанського» та заливаю кип’ятком, який принесла з кухні. Фруктовий аромат рознісся кімнатою. На фон вмикаю одну з улюблених свої телевізійних програм «Хто зверху?».  Снідаю та насолоджуся моментом, у  поле зору постійно потрапляє моя каблучка на пальчику. Спочатку було не звично, а тепер таке відчуття ніби вона зі мною завжди була.

Як тільки помила посуд та присіла на ліжко телефонує Тая.

- Офіційно майбутня пані Ковалевська, вітаю вас – солодко щебече подруга – Я така рада за вас!

- І тобі привіт, дякую, а яка рада та щаслива ти не уявляєш.

- Напевне така як я зараз, ти б бачила мій вираз обличчя, коли брат повідомив таку новину, що планує зробити тобі пропозицію. А я тоді на хвилинку чай пила так і подавилася. Тепер ми будемо родичками - здається подругу понесло, бо з таким азартом говорить.

 З Таїсієюговоримо довго. Вона настільки натхненна подіями, що вже обирає весільну сукню для мене та бронює місце подружки нареченої. Звичайно, я так далеко ще не дивлюся, але все ж таки помріяти можна.

- Ти будеш найгарнішою нареченою., а я її подружкою. Ти ж головне букет правильно кидай у мій бік - сміємося.

-Звичайно!.

- Добре, Олюся зателефоную тобі пізніше, бо Тарас тягне мене кататися на лижах. То не можу йому відмовити.

- Вітання йому передавай, гарного відпочинку - на цій ноті прощаюся з Таїсією.

Вирішую сьогодні прибрати в кімнаті та скласти деякі речі в валізу. Але не встигаю нічого зробити , бо приходить смс від Аліни.

«Давай о четвертій, вулиця Гната Хоткевича, третій під’їзд, квартира 78. Чекаю!»

Починаю потихеньку збиратися. Сильно не виряджаюся, джинси худі та уги, волосся збираю у хвіст. А ще вдягаю на шию кулон, який подарував Руслан.

Як тільки стрілки годинника показують третю виходжу з гуртожитку та прямую у бік метро. Доїжджаю я досить швидко, від метро ще п’ятнадцять хвилин і я біля потрібного будинку. Дорогою ще заходжу купую торти для нас з подругою. Телефоную Аліні.

- Привіт, я вже біля під’їзду.

- Привіт, заходь, код від домофону триста шість. Четвертий поверх.

- Вже підіймаюся – воджу цифри у домофоні, двері відкриваються і я потрапляю в середину.

Будинок, що зовні старий, що й середині, запах  їдкий, неприємний б’є в ніздрі. У ліфтах, я так рідко, коли їжджу, а в цей навіть заходити боюся, тому підіймаюся сходами. Тисну на дзвінок і млію, коли відкриваються двері.

- Ти?

- Ну привіт, а я бачу ти не рада мене бачити.

- А сам, як не здогадуєшся. Дивний жарт передай Аліні і на ось торти теж її передай –  суну пакунок та збираюся піти, але сильні чоловічи руки торкаються за моє передпліччя.

- Давай поговори.

- Про що? Ти серйозно? Я так розумію Аліни тут немає, то ж  мені час.

- Стій, будь ласка, так я це я поросив Аліну умовити тебе приїхати, бо так ти б не захотіла спілкуватися.

- Ха, про що? Ігор, ми розійшлися давно і назавжди. Немає про що говорити.

- Будь ласка, ми поговоримо і обіцяю я зникну назавжди з твого життя – хлопець дивиться поблажливим поглядом.

- Ок, ти хоч би квартирку по краще орендував – сміюся, це все нерви.

- Якби я запросив тебе до себе, ти б одразу здогадалася, що то не Аліна.

- Ну, то так – підтверджую.

Батько Ігоря місцевий депутат у Білій, мати власниця салону краси, тож гроші для рідного синка ніхто не жалів ніколи. Він допомогає мені зняти пальто, розбуваюся та ми проходимо у вітальню. Пакунок відносить на кухню, там торт та ще мечиво з цукерками улюблені подругу. Тепер точно вже не подругу. Таке не пробачають.

- Чай, кава?

- Води – Ігор зникає за дверима вітальні, а я розміщуюся на не новенькому дивані. Мені не комфортно. Але вважаю, що треба поговорити.

- Тримай – протягує склянку з прозорою рідино.

- Це, ти мені повідомлення писав? – починаю з того, що мене турбує, якби не це я б сюди навіть не зайшла.

- Ти завжди розумною була, так я. Я й не приховував. Але ж ти заблокувала мене.

- Так, в тебе своє життя, у мене своє – роблю ковток води та відставляю на стіл.

- Своє. Це ти маєш на увазі того мажорчика, який тебе зустрічає постійно з університету?

- Ти, що слідкуєш? – намагаюся бути спокійною.

- Ти не залила мені вибору.

- Якого ще вибору? Ми розійшлася давно – спалахую.

- Але ж ти мене кохаєш – він сидів біля мене і так близько, але зараз ще ближче, його рука лякає мені нашию він мене тягне на себе та цілує.

- Що ні? – відштовхую - Про, яке ти кохання говориш? Те кохання, коли ти мене зрадив та маніпулював мною, моїми почуттями до самої тебе. З тобою я була не впевнене у собі, ти мене ламав, намагаючися зробити зручною. Це кохання ? – кричу.

- Вибач, дурнем був – я досі не знаю з ким він мені зради, мені й не цікаво. Як не дивно, але та зрада відкрила мені очі, добре що вона була.

- Добре, я вибачаю, а тепер мені час! – намагаюся встати, але чоловік наближається та перехоплює не дає піднятися з міста, тримає мене.